Тут можете додавати власні сатті з вашим аналізом подій, або просто новини з вашим поглядом на події в Україні та Світі.
Подавайте сюди ваш аналіз будь-яких подій, фактів чи процесів, які ви вважаєте важливими.
Шановні громадяни України, якщо ви проти повторення трагічної долі нашої країни і не маєте бажання знову запрошувати, як вже було, правити нами іноземців, чи то Рюриковичів, чи Сигізмундів, чи Романових,... до чого ведуть нас майдануті «майданом» і готові до взаємознищення заради шматка сала розміром з Україну українські політики і влада, то просимо Вас уважно прочитати наше звернення до влади і відправляти свої вимоги повернути законність в країні і наші конституційні виборчі права на адресу Президента, Верховної ради, Верховного суду.
З повагою В. Скоп, В. Прокопец, П. Кондратенко.
Президенту України.
Верховній раді України (всім депутатам).
Верховному суду України.
Громадяни України: Скоп В.П., Кондратенко П.М., Прокопец В.І.
Звернення
(щодо захисту і поверненню громадянам України їх конституційних прав)
Шановні панове, Президент України, Голова і депутати Верховної ради, Голова і члени Верховного суду України!
Звертаємося вже не в перше з 2006 року до вас (крім ВСУ) з вимогою повернути всім громадянам України їх конституційні права „вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування" згідно ст.38 Конституції.
Ці права були відібрані Верховною радою неконституційними нормами законів про вибори до органів влади всіх рівнів за пропорційною системою виключно по виборчим спискам кандидатів від політичних партій, починаючи з виборів в 2006 році.
Всім відомо, що статтею 22 Конституції не допускається „при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів... звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод" громадян.
Верховна ж рада в порушення вимог статей 38, 3, 5, 8, 19, 21, 22-24, 64 Конституції звузила зміст і обсяг існувавших прав і свобод громадян вільно обирати і бути обраними, тобто вільно балотуватись до органів влади, наприклад, шляхом самовисування, які мали всі громадяни України до прийняття ВРУ законів про пропорційну систему виборів.
Змінити систему виборів, яка обмежила виборчі права громадян, можна було тільки за згодою самих громадян на обмеження їх прав і свобод. Для цього є конституційний механізм - референдум, а тільки потім - закон ВРУ.
Нагадуємо тим, хто буде посилатися на якісь додаткові норми Конституції від 2004 року, чинну дотепер ст.157 Конституції: „Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод... громадянина...".
Нагадуємо Президенту і депутатам ВРУ, що ви присягали додержуватися Конституції і забезпечувати непорушність конституційних прав і свобод громадян.
Нагадуємо також, що вимагає від влади Конституція України?:
1.Стаття 3: „Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Тобто влади.
2.Стаття 8: „Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші... акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй".
Верховна ж рада надала вищу юридичну силу нормам законів про вибори, які не відповідають Конституції щодо прав і свобод громадян.
Депутати і інші наші опоненти будуть посилатися на Рішення Конституційного Суду від 26.02.1998 року №1-рп, яким визнана конституційною змішана система виборів, для обґрунтування конституційності 100% пропорційної системи виборів до всіх Рад.
У нас запитання?
Чи може бути правосудним рішення щодо конституційності змішаної системи виборів, якщо судді КСУ для прийняття потрібного владі рішення, ототожнили поняття „організація і порядок проведення виборів" (які є компетенцією ВРУ згідно п.20 ст.92 Конституції і не порушують виборчих прав громадян) і поняття „система виборів", законодавча зміна якої призвела до звуження змісту та обсягу існувавших прав громадян вільно бути обраними до органів... влади, що не є в компетенції ВРУ?
Ототожнення Конституційним судом нетотожних понять стало підставою для протиправного визнання конституційності змішаної системи виборів. Помилка?
Такі і всі інші помилки найвищого конституційного судового органу принижують освічену українську націю, безчестять Державу і руйнують Конституцію.
Ви краще нас знаєте, що це не єдине помилкове, антиконституційне рішення КСУ. Нагадуємо депутатам і всій владі, що норми Конституції є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу. Тому антиконституційні замовні рішення Конституційного суду не мають юридичної сили перед прямими нормами статей 38, 22, 8, 19, 64, 157 КУ.
3.Стаття 19: „Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України".
4.Стаття 64: „Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України".
Обмеження виборчих прав громадян чинною Конституцією не передбачено. Статті 38, 22, 8, 19, 64 не змінені. Чому обмежили права народу, панове?
Вимагаємо, пане Президенте України і Верховні рада і суд України, - виправте „помилку" і поверніть громадянам їх конституційні права „вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування".
Нагадуємо також, що згідно п.1 ст.10 закону „Про вибори народних депутатів України" від 7.07.2005 року №2777, яким введена пропорційна система виборів, „право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу".
Скажіть, хто з вас бачив таке право у громадян України з березня 2006 року?
5.Стаття 5 Конституції встановила, що „носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ" і „ніхто не може узурпувати державну владу".
Але в березні 2006 року владу народу перехопила невеличка купка партійних керманичів завдячуючи неконституційній пропорційній системі виборів.
В результаті: тихо і не помітно відбулася де - факто зміна конституційного ладу в Україні і узурпація влади політбізнесовими кланами, пане Президенте.
І сталося: Президент з урізаними правами - від народної влади; Уряд і Верховна рада - від узурпаторів влади, з благословення чинного Президента.
І ми на такому беззаконні прагнемо, панове, єднання і миру на своїй землі?
В додаток узурпатори ще й приписали собі в Конституцію додатковий рік повноважень. Скоро і Президента призначатимуть в ВРУ, або зовсім скасують таку посаду.
Все це зроблено без розуміння наслідків такого беззаконня. Дійсно, - ДІСТАЛИ!
Якщо записано в преамбулі Конституції, що депутати, „усвідомлюючи відповідальність перед Богом...", приймають цю Конституцію - Основний Закон України, а потім, не маючи страху Божого (усвідомлення відповідальності... на біблійній мові і буде усвідомленням страху Божого), постійно ігнорують цю Конституцію, то, як ви вважаєте, Кого ви ігноруєте і Хто є вам Суддею?
Задумайтесь, панове, чому після обрання депутатів за беззаконною пропорційною системою з березня 2006 року Верховна рада практично три роки не дієздатна?
Чому ви, збільшивши термін своїх повноважень, фактично маєте його скорочення через дострокові вибори, які неминучі і в подальшому, якщо ви не повернете законність в країні і не усвідомите відповідальності згідно Конституції?
Якщо ж ви тільки для РRу перед виборцями демонструєте, начебто, свою набожність, то скоригуйте хоч би текст преамбули. Не можна безнаказано і так бездумно та безвідповідально використовувати ім'я Бога. Це є безумством перед Господом.
Наслідки ж вашого беззаконня, яким влада, а через неї і вся Україна, вже багато років вловлюєтеся, наочні: замість демократії в православній (більше 1000 років) країні панує якась анархо - демонократія, замість свободи - свавілля, замість закону - політична доцільність і тотальне беззаконня, замість влади - безвладдя, а при безвладді замість опозиції - обструкція і обструкціонери.
А ви все сваритесь і чините беззаконня на беззаконня.
Все більша кількість громадян починає розуміти, що руйнівні негаразди в країні є наслідком виборів за партійними списками, а також від в незаконний спосіб з порушенням процедури пакетним голосуванням внесених змін до Конституції в 2004 р.
Це головні причини владного безладу і перманентної кризи в державі.
Ось чому, панове, необхідно швидко і оперативно приймати рішення, і привести виборчі закони (і всі інші) у відповідність до Конституції.
Нинішні депутати в силу своєї залежності від (сва)волі партійних хазяїв, і нікчемної ролі статистів - кнопкодавів не спроможні розробити і прийняти рівно прийнятний для всіх громадян виборчий закон, який відповідав би Конституції.
Тому оптимальним рішенням на першому етапі було б повернення до змішаної системи виборів в ВРУ (але відати не більше 125 мандатів за партійними списками) і до мажоритарної системи - в місцеві органи влади, а також повернення до Конституції в редакції 1996 року. Потім провести законні вибори.
Чергову дурилку громадян і себе щодо „виборів за відкритими партійними списками", які є рішенням задля не вирішення проблеми, а тільки, щоб розтягнути агонію влади і країни в часі, потрібно припинити. Це є черговим беззаконням на беззаконня.
Задайте собі питання перед тим, як приймати такий закон:
* Хто знову буде складати відкриті списки і кого знову включатиме в них?
*Як ви врахуєте в відкритих списках права громадян вільно обирати і бути обраними?
*Хіба при мажоритарній системі заборонено партіям висувати своїх кандидатів?
*Чому ж ви позбавили такого права незалежних громадян висувати свої кандидатури?
*Чи припиниться взаємовинищення политбізнесових угруповань після таких виборів?
**Конституцію Держави ні Президент, ні депутати розробити також не спроможні, тому що заражені вірусом беззаконня , політичної доцільності, які і визначають сутність їхньої теперішньої правосвідомості..
Вважаємо , що розробку змін до Конституції доцільно доручити політично не заангажованим мудрим громадянам України від всіх верств населення, які в країні ще не перевелися. Надати їм відповідні умови і повноваження на час роботи.
З повагою Віктор Скоп тел. 068 127 34 74.
В'ячеслав Прокопец 095 242 42 00.
Павло Кондратенко 12.02.2009 року.
Першоджерело - CyberPE
ЗастереженняДля політичних партій, релігійних конфесій, студентської молоді і взагалі до всіх гоїв планети.
Вищі Левитські касти (клани) рвуться до світового панування, як євреї (ашкенези), так і жиди (сафарди) з нищих каст закабалені кланами. Достатньо звернути увагу на те, як панічно бояться семіти з нижчих каст щоби їх не виключили з каталогу. Висновок: клани мільярдерів не слід вважати єврейським народом, тому з ними необхідно боротися і це не є антисемітизмом, скоріше - анти фашизмом, антиліацизмом. Якщо читати Протоколи сіонських мудреців, то стане зрозумілою сьогоднішня політична ситуація в Україні, а разом з тим у цілому світі, тому потрібно розповсюдити Протоколи між не жидівського походження політиками, бізнесменами, ученими, священиками, студентами, щоб вони зрозуміли суть вчення сіонських мудреців, їх небезпеку для людства. Такі заходи змусять клани зрозуміти, що їхні плани розкрито, будуть не так нагло втілюватися у життя. Недалекий той час, коли Україна пройде повний шлях приватизації і тоді, згідно з теорією кланів, усе багатство держави опиниться у їхніх руках, а набутки гоїв, з часом, буде відібрано. Влада повністю опиниться в руках кланів і гоям не допоможуть ніякі суди, як це робиться уже сьогодні - гої знову опиняться під терором на подобі 30-х років Росії і 40-х у Німеччині. Не правда, що воювала Німеччина проти СРСР - воювали жиди проти євреїв. І якби жид Гітлер не напав на єврея Сталіна 22 червня, то уже 16 липня Сталін почав би війну з Гітлером. Свій голок ост жиди планували ще до Першої світової війни, а в Другій почали готувати план винищення євреїв, але поразка під Москвою злякала жидів, щоби цей буйний злочин не повернувся до них бумерангом. Вищі касти малочисельні: в Україні усіх євреїв коло півмільйона , а з вищих каст всього десятки чи сотні, тому вони силою масонів, на подобі комуністів і кадебістів, держать народи в страху як перед соціальними скрутами, так і за життя. Хоча в протоколах ч. 15 ст. 39 абз. 1 каже, тратимо отже масонів у такий спосіб, що ніхто, хіба одно братство не може мати підозрінь щодо наших присудів... Це не тільки на пострадянському просторі євреї захопили усі багатства, корисні копалини, наганяючи ціни, тримають економіку світу у залежності. Намагаються розпалити Третю світову війну, щоб, оволодівши світом, взяти владу на планеті Земля. Завдяки розповсюдженню вчення сіонських мудреців увесь світ зрозуміє страшну загрозу людству, а може й заблудлі набивачі з енкаведе і комуністи, дітей котрих чекає така ж доля, як простих гоїв, з тією різницею, що трохи пізніше.
У нашій державі йде переділ власності. Саме власності, а не влади. Про боротьбу за владу ми чуєм кожен раз у вечірніх новинах: «...Тимошенко спростувала звинувачення...», Ющенко погрожує розпустити парламент, Регіони йдуть в опозицію та інше. Про переділ власності у нас згадують лиш іноді і то, не прямим текстом: початок, а потім і припинення приватизації одеського припортового заводу чи питання про приватизацію Укртелекому.
А пам'ятаєте програму реприватизації? Це у чистому вигляді переділ, який, до речі, йде з самих верхів. Але куди нам до «верхів», це далеко й нас не турбує. Тому, звернемося до звичайного населеного пункту, де йде звичайне буденна суєта. І що ми бачимо? Серед неї з'являється страшне поняття - рейдерство: незрозуміла назва як і сама схема захоплення підприємств.
Хочеться сказати, що рейдерство - це незаконний насильницький захват підприємств. Але все навпаки: це законний захват і не завжди насильницький. І здійснюється він за допомогою однієї з гілок влади: судової. І у Вашому звичайному місті було захоплене підприємство, хоча б одне, але захоплене: грубо і нагло. Пам'ятаєте звільнення Голови Фонду державного майна: зачинитися в кабінеті, забрати печатку, вказати про незаконність дій опонента та інше. Вам це щось нагадує? Рейдерство у чистому вигляді і вже не підприємств, а державних органів.
Отож, подивимося на ситуацію тверезими очима: суцільні акти захоплення бізнесу, боротьба за приватизацію стратегічних підприємств, реприватизація, самовільний захват землі, неможливість оперативно відновити порушене право законним шляхом та інші умови, які роблять конституційний принцип непорушності приватної власності лише словами.
Пам'ятаєте висловлення: «власність основа, все інше - надбудова». Так от основа в нашій державі не захищена і постійно зазнає протиправного впливу. Впливу тих, хто керує нашою державою. Чому саме вони? Бо влада їм необхідно не для того щоб наводити порядок, а для збільшення як свого капіталу так і капіталу тих, хто привів їх до влади. Їх діяльність це бізнес, а не служіння народу.
Зазвичай після таких доповідей ми запитуємо: «І що робити? Як вирішити цю проблему?» Відповідь: давайте разом подумаємо як вирішити цю проблемо в наступних статтях. Пишіть мені на e-mail: primacus@gmail.com та заходьте до мене на сайт http://primacus.at.ua
Не"Вольная Станица" знову банить українське
Ех, де той Тихий Дон, що Шолохов описував? Нема пропало козаче там в більшості, комуняки винищили, та не тільки вони. Може й перебільшую, та втретє зайшовши на Форум "Вольная Станица" в чергове відчув як все гибло з козачою гордістю і самоповагою з готовністю дискутувати з будь-ким. Нема, пропало. За що мене відлучили від форуму не розумію, хоч догадуюсь...Тож розсудіть чи правильно міркую?
По прийнятій схемі, яка намагається утверджуватись в форумному спілкуванні через Інтернет, відлучають за порушення певних пунктів правил. Тим більше в суперечливих моментах. Різниця хіба що в суворості покарання. Але часто зустрічаються випадки, коли правил нема і тоді доводиться гадати в чому провинився.
Найбільш характерною відсутність правил (нашкрябано воно наче існують) є для шовіністично налаштованих адміністрацій, які не бажають чути іншу думку крім своєї. Це легко виявляється, коли за аргументи на таких форумах служать тотально переважні образи, і чим побрудніше і поуїдливіше, тим більше захоплення викликають в такому сформованому середовищі. Та інша справа "Вольная Станица". Тут нецензурщина не є за норму, що вже піднімає статус форуму і відсікає значну частину москалів, які без бруду не вміють спілкуватись.
Але упереджене ставлення до іншої думки на Вольній Станиці залишається вже який рік. І якщо з одних форумів українців виживають групки хамів-москалів, яким можна багато і ще більше під прикриттям адміністрації, то де є претензія на культурність ця "собача гризня" не спрацьовує, як тільки в разі успішної спровокованості. Коли ж не піддаватись чи просто нікому провокувати, то заборона на відвідування форуму відбувається несподівано для того, хто вперше потрапив на форум подібний Вольній Станиці.
В чому несподіванка? А в тому, що попереджень вам явних не буде, як і посилань на те, що зробив таке, чого не роблять інші, спілкуючись на цьому форумі. Просто, одного дня при спробі зайти на форум "Вольная Станица" вам вискочить віконце "вам заборонено відвідувати цей форум" (рос. мовою). І лишиться гадати за що і в чому причина такого кроку з боку адміністрації.
Демонструю на своєму прикладі. Для цього пропонує поглянути на останні коментарі в темах. Так, по переписці, яку ще побачив до заборони відвідування форуму мені незрозуміло за що відлучили, тож може ви побачите те, що я пропустив? Дякувати браузеру, який зберігає сторінки для автономного перегляду, є можливість подивитись як чином можна було "договоритись до відлучення".
Незнаний_Брат (це я)(Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 10:14 am ):
" В НАТО Україна не зможе вступити до часу виведення ЧФ Росії. А тут і суперечність НАТО потрібне щоб було з ким проти ціє ж Росії перти, але треба перед цим з її флотом розібратись, що засів на Українській Території. "
Незнаний_Брат (Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 10:16 am ):
" А НАТО до козацтва сильно стало мати відношення, коли Ющенко на всеукраїнській раді закликав Козаків агітувати за Альянс. "
Незнаний_Брат (Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 10:27 am ):
" Цитата (Марта 24th, 2008, 9:49pm, Русич писал):
"Ну, почему же мечты, пан Сирко? Ведь был же съезд в Северодонецке. Тогда чуть не отделились. Мне кажется, что Крым и юго-восток могут пойти на это, если нас и дальше в нату тянуть будут. Что то у нас на Донбассе я ни одного положительного мнения не слышал о вступлении в нато."
Було колись, та відділялись коли не зрозуміли як влада з під ніг втекла-народ український забрав в паразитів політиканів проросійських і москалів з русифікованими що їх підтримували. Не було тоді в 2004 легітимності в них ніякої, хто б їх признав чи може Москва вмирати за них пішла б? Про Сєверодонецьк останній я тут тему видав, але "пропала", тому дам посилання http://neznanijbrat.mylivepage.com/blog/269/44187 "
Незнаний_Брат (Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 10:36 am ):
" Цитата (Марта 25th, 2008, 10:28am, Вадько писал):
"А разве он этнических казаков к этому призывал? Я так понял, что ряженых членов разных имитирующих козацьтво организаций."
Інформація моя з телевізійних новин. Рада мала серйозний характер. Було видно багато людей. Про етнічність козаків, для мене вона українська, а козацтво-це стан. Тому тут питання для мене є некоректним. Те що там ряжанці, які козацької честі, що б відповідала словам з Українського Гімну "І покажем, що ми браття козацького роду" немають таки мабуть було. Та все ж збір загалом на Раді козацький. Секретар здається нормальний Аржевітін депутат ВР НУНС. "
Незнаний_Брат (Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 6:19 am ):
" Цитата (Марта 25th, 2008, 10:45am, Вадько писал):
"А для меня, Незнаный брат, этническая принадлежность казаков казачья и есть. Власти и России, и Украины разыгрывают казачью карту в собственных интересах, не спеша при этом признавать казаков народом. И в таком вот иезуитстве и те, и другие очень похожи друг на друга."
Український гімн не теперішня влада написала, хоч і безуспішно пробує переіначити слова з "Ще не вмерла Україна,..." на "Ще не вмерла України, ні слава, ні воля" . Та в Львові стадіон знай своє співає, а не їх переробки... Що до козацтва, то воно як зародилось в Україні так українським навік і залишиться. Звісно, хтось хоче причіпившись до приналежності до козацтва піднестись над іншими, але це марна справа, бо Козацтво-це споконвічна військова сила Українців як лицарство. "
Незнаний_Брат (Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 7:03 am ):
" Цитата (Марта 25th, 2008, 6:38pm, medwedco писал):
"Вадько прав. В прошлом году находясь в Украине-видел "козаков" . Ни чем от "казаков" России не отличаются. Идут по тому же пути.Цацки на груди,звания .В позапрошлом году,одному из моих родственников( Царствие ему Небесное) жившему на Украине предлагали генеральские погоны и очень удивились когда он их послал подальше."
Не думаю, що варто під шаблон все брати. При чому ряжаться найбільше ті, хто себе етнічними вважає, а чи так насправді не відомо. Як на мене козак-це той хто себе таким відчуває і веде відповідний спосіб життя і дотримується відповідних принципів. Про неетнічність я вже казав, Українці-це козацького роду народ. "
Незнаний_Брат (Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 9:40 am ):
" Цитата (Марта 25th, 2008, 9:05pm, Русич писал):
"Горьколинейцу.
Да не присоединяться к России, а отмежеваться от западно-оранжевых, это уже второй раз, пан Горьколинеец, мы с тобой друг друга недопонимаем.
Незнаному Брату.
Я думаю, что козаки Луганщины, Донетчины и харьковщины не столь оптимистично настроены относительно НАТО. Скорее уж наоборот."
Зрозуміло, знаходиться стільки часу під пресом московського більшовизму і далі в русифікованому середовищі з політиканами які з них безбатьччинків роблять то який там взагалі оптимізм може бути. "
Незнаний_Брат (Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 9:44 am ):
" Цитата (Марта 25th, 2008, 9:33pm, ЛинеецЪ писал):
"Тем более Луганщина это земля Войска Донского ,незаконно переданная советами Украине,там казаки еще есть."
Це за якою історією, старомосковськовою чи кумуняцькою чи може вже москалі щось нове придумали? Де Дон був в часи Хмельниччини? Україна там де звучала українська мова, а вона і за Дон лунала. "
Незнаний_Брат (Re: Украина в НАТО, а наши браты в Донецке, с кем. Получен: Сегодня в 9:52 am ):
" Цитата (Марта 25th, 2008, 9:48pm, БорОдавка писал):
"Украинцы - это кто? Ваше определение данного слова."
Це народ перш за все. Це люди які прийняли українське як дань. Це ті хто звавсь колись русичами, але в часі взяли назву за землею Українською, яку вдалось видерти з окупантських лап. Тепер ми сила! "
Ось так мирно спілкувався, без підвищеного тону. Приблизно одночасно було ще чотири повідомлення, два з яких нажаль втрачені, але за назвою теми, можете знайти їх на сторінці другій. Якщо звісно їх не витерли, бо там часто зникають повідомлення небажаних людей, хоч деякий час були й прийнятними. Ця інша тема, в якій я спілкувався до того як мені браузер видав: "відбулась помилка, дуже жаль, ви залишені права участі у цьому форумі" (рос. мовою), називалась "О Сербии это удар России под дых или уже паджоппн". Ті два з останніх моїх повідомлення, які ще збереглись були наступними.
Незнаний_Брат (Re: О Сербии это удар России под дых или уже паджоппн.. Получен: Сегодня в 9:42 am ):
" Цитата (Марта 25th, 2008, 8:11pm, Сирко писал):
"А не час вже запросити пана Незнаного_Брата геть з форуму? Він явно сплутав козачий форум з кацапським. Йдіть краще з кацапами стосунки з'ясовуйте..."
По суті чим злякав тебе? Із кацапами розберусь, а ви що ж боїтесь про це говорити? Я нічого не сплутав. А от ви вирішили на себе завелику роль взяти. "
Незнаний_Брат (Re: О Сербии это удар России под дых или уже паджоппн.. Получен: Сегодня в 9:50 am ):
" Цитата (Марта 25th, 2008, 8:22pm, leonid67 писал):
"Российская армия не может быть врагом украины, сосбтвенно как украинская врагом россии по определению. Я уже писал, что между офицерами армий СНГ до сих пор существует тесная связь, это касается ставших офицерами во времена СССР, а таких большинство и все уже в немалых званиях. И не надо все это сводить как Степан к насильственной руссификации и т.д. И действительно, полностью согласен, у нас тут много рассуждающих о том какие народы герои, а какие трусы. Каждый мнит себя стратегом видя бой со стороны. Может быть "стратеги" напомнят сопротивление ЮНА да и народа всему НАТО? Или может вспомнят у какого самого "трусливого" народа больше всего героев Советского Союза?"
Путін вже обіцяв закидати ядерними ракетами Україну в разі нашого рішення вступу в НАТО. Значить конфлікт є раз Росія боїться України в НАТО. Та й зрозуміло що на НАТО проти тиску Росії потрібне, бо іншої реальної загрози для України в військовому плані немає. Про офіцерів і старі кадри давно казав, почистити. Батьківщина-це Україна, а не СССР. Кому останнє той на руку Росії грає якими гаслами миру не прикривався. Тузла і ставлення росіян до Майдану саме за себе говорить про можливість збройного конфлікту. "
Перед цими повідомленнями були ще два чи три, які як я вже казав втрачені, але цитати були реакцією на них. Для того щоб прояснити про що йшов діалог подати можу ще хіба що коротку їх суть, яку ще пам'ятаю. Першим в цій темі, я прокоментував слова когось: "що армія і поліція російська це уроди, але вони мусять на них покладатись бо більше нема на кого"(рос. мовою). Я порадив влаштувати Майдан, як в нас в 2004 року і що тоді наверх більш нормальні люди вийдуть. І міліція з народом більше буде, а армія подавно. Тут же зауважив, щоб не дозволи прозахідним і дермократам все на свою користь перевести, і в результаті може Україні не прийдеться з Росією воювати. Далі можете прочитати вище абзацом.
В результаті. За що можна було мене виганяти з форуму? За культуру спілкування? Мабуть ні. То ж за що? А найперше мабуть за сукупністю моїх думок і позицій, які я відстоюю. Так, якщо взяти за попередження прохання адміністрації писати на російській, від чого я відмовився категорично, це було більше двох тижнів назад, та тоді не забанили. І досумувати незручні і небажані слова про козацтво як етнічних і культурних українців, ще позиції по Москві, як стратегічного ворога, історичні погляди на розширення Російської Імперії і її продовження в сьогоднішньому, то може в цьому таки й захований намір Адміністрації Вольной Станицы.
Та фішка навіть не в цьому, зовсім інше мене спонукало написати цю статтю. Бо під яким фсб-шним ковпаком все в Росії працює відомо. А інформаційний простір, як і ведення інформаційної війни, є для спецслужб Російської Федерації одним з пріоритетніших напрямків. І в цьому разі дискусії для віднайдення істини в їх плани не вписуються ніяк, брехня й образи є більш корисними для їх інтересу розширення впливу Кремля.
Справа у тому "Сірку" з Чернігівщини. Не провівши зі мною жодної дискусії, не заперечивши жодним словом мої слова, знайшов для себе спосіб опонувати, вимагаючи мого відсторонення від форуму. А так як на що послатись не було, то послався на щось з першого погляду дурне, але для Адміністрації вистачило. Його коментар є наведеним вище.
Чи може все складніше? Нічого я не плутав, спілкувався на козацькому форумі і як бачите нормально, аж тут Сірко з України з Чернігова своє "фе" сказав. Ті що відповідають за відсторонення від форум "сигнал" зрозуміли правильно, в дусі кращих радянських традицій, і от результат-мене забанено. Дивна річ, що писав цей коментар з пропозицією мого відсторонення на український мові, а в решта спілкування, що я встиг помітити на російський. Може заїло що галичанин відстояв право спілкуватись на український, а він старожилець форуму все на російську і на російську переходив, ще й виявилось що багато хто з Дону розуміє українську. Так я таких хохлів вже бачив, що за козаків себе видають, коли був модератором на Форумі Українського Козацтва: "виперли мене, повитирали всі теми "козаки" і форум завалили щоб свій відкрити для підлизування до Президента. Характеристака в них одна, москалів лають коли їх нема, а в їх присутності нападають разом на галичан з криком про свою толерантність і нетерпимість до націоналізму... Чи ж не хохли.
Трохи раніше на форумі "Вольная Станица", хтось задавав мені питання і обурювався що я в своїй темі "Українські історичні блукання: московити нам не друзі" написав що Петлюра запродав Українських Січових Стрільців і Галичину Польщі, про що було складено відповідний Варшавський договір, звісно коли вже галичани вийшли з складу УНР в знак протесту і почався розрив армій. Так от приклад Сірка демонструє як це відбувається і як східняки можуть здавати західних українців, щоб виглядати краще. Тоді Петлюра програвши хотів цим "продажем" утриматись при владі, а Сірко цей-не виглядати хохлом, що лапки піджимає при виді русского.
А яка користь від всього цього прочитаного. Думаю, що користь від викладеного та, що багато українців цікавляться козаччиною і неодмінно потрапляють на різні козацькі сайти і форуми. Зокрема і на "Вольную Станицу". Цікаво поспілкуватись подивитись, хто що за люди чим живуть, як до політики ставляться, до міжнаціональних взаємин і таке інше. Але виявиться не всюди можна свою думку висловлювати і виясняти те, що заборонено Російською Імперіалістикою. От щоб попередити про такі форуму і про те, що чекатиме там і частково може прислужитись ця стаття.
Форумна ВО "Свобода" кишить шовінізмом пихи
Лозунги партії часто не співпадають з їх реальною діяльністю. Як визначити різницю? Одним з способів може бути заглянути на офіційний форум партії і подивитись як там ставляться до різного роду думок, позицій, поведінки. Принаймі часткове уявлення про потенційних діячів партії і методи роботи, схваленні керівництвом, у вас будуть...у моєму випадку з офіційним форумом ВО Свобода так і сталось.
Як виявилось, різнодумство, висловлене навіть в культурному виді на форумі ВО "Свобода", має всі шанс отримати повідомлення від адміністрації: "Вам заборонено відвідувати цей форум". Але ви ніколи не побачите таке повідомлення, якщо згодитись бути "мальчиком" для побиття для різного роду пихатіків, які з вашою культурністю розправлятимуться обзиванням безцеремонним. Хоч ображання українських пихатіків менші і більш в межах культурного ніж в російських та суть вузьколобого гавкання одна.
Коли ж огризнетесь до блатних форумців ВО "Свобода", то одразу відчуєте модераторську і адмістраторську "кришу". Ні, вас не зразу викинуть з форуму, спочатку витиратимуть повідомлення, де ви відповідаєте на образи, залишаючи таким чином коментар зачинщика в вашу адресу. І аж коли ви про це заявите адміністрації і свою категоричну незгоду, то після серії різних погроз вас таки позбавлять права доступу.
Звісно, про ніякі пункти правил йтись не будеться, бо правило там одне-вдаєш радикала і є членом ВО "Свобода"-значить свій і правий. Таким чином відбувається пряме кришування глупаків і аж ніяк не кращих представників ВО "Свобода".
Чи може щось путнє вийти в таких умовах захищеності від всякого інакодумства. Певно що навряд, і це при тому, що націоналізм ідеологією дає певний напрям ставлення до цілей і методів діяльності. Замість цього на офіційному форумі ВО "Свобода" відточується маскування шовінізму під ідеї націоналізму.
Мова йде про те, що виявляється не все те добре, що добре для українського народу і зміцнення української державності. Наприклад "інтелігент"-це наче ругательство, а толерантність і спроба розуміння інших українців-це майже злочин.
Щодо мого особистого випадку, то це вже була друга перепалка з кришованими форумними блатняками ВО "Свобода". Перша виникла, коли я опублікувавши тему "Як частина російських козаків до українців ставиться" про те, як мене за українську мову викинули з одного російського форуму, в ході дискусії аргументував право російською мовою дописувати на форумі ВО "Свобода".
Недавній раз, який став першопричиною подальшого розвитку конфлікту з результатом-забороною на відвідування форуму, була справа про пам'ятники радянським солдатам. Назвавши вандалізмом руйнування пам'ятників червоноармійцям серед яких чимало українців, отримав порцію звинувачень в "совдепії" і інших придумках, які на мене не тільки не діють, а й застосовувати недоречно.
Далі, бидлячість по пошкодженню пам'ятників червоноармійцям, а не НКВД-истам, аргументував ще й як використання пам'яті загиблих українців в таких моментах комуняками і іншими проросійськими силами для Імперських замашок Росії. Коли прості червоноармійці взяли гвинтівку одну на трьох, щоб хоч з одним окупантом розправитись не бажаючи бути просто репресованими, а пішли наперед заградотрядів.
Такі речі несподівано, а може й сподівано, частина блатних свободівців наче не сприйнявши щодо себе, розуміючи, що не їх малось на увазі, зваливши "на плач по бомжацькій витівці" почали розповідати яке в них "ставлення до окупантів". Навіть московсько-блатнякові словечка почали прориватись при "ставлені" мене на місце, наче захищаючи право бомжів вишибати бронзу з пам'ятників простим солдатам. Парирувати ж мої доводи про те, що Кремль-це окупант і використав червоноармійців, з якими навіть ОУН-УПА не воювали як такими, так само як і будівників шкіл і садочків за часів СССР, не було вже чим-як посиленням культури спілкування персональними образами.
Остаточно добив кружок модераторів і блатних свободівців мій аргумент, що і вояки Дивізії СС Галичина і Червоної Армії могли діяти тільки в межах поставлених їм завдань командування, яке мало окупаційні плани. Фраза моя про пам'ятники Шухевичу і Бандері, які мають стояти в Києві, тобто і за Збручем, і що не можливо це буде зробити, застосовуючи логіку окупанта до звичайних червоноармійців, протрималась на форумі десь один день.
Обурення моє і нетерпимість до такої форумної справедливості довершила справу до відомого кінця мого перебування на офіційному форумі ВО "Свобода". Не вирішеним залишається питання чи провідники партії, які говорять в більшості правильні розумні речі крім деяких моментів, свідомо виховують пиху і зневагу в членів своєї партії, чи просто не знають що робиться.
ВОРОННЯ НАД УКРАЇНОЮ
Ще в далекому дитинстві мене вразила картина Івана Рашевського «Після перемоги». Величезне поле, усіяне трупами і пораненими. А над ними і на них вороння-круки. Рвуть м'ясо у трупів, викльовують очі у ще не померлих.
Ось це воронння згадалось мені зараз, коли старовинний приятель, селекціонер Галатович розповів про чергові біди з його плодорозсадником.
Я писав про к.с.н. Галатовича і в наший, і в зарубіжній пресі( деякі статті додаю). Про людину, що все своє життя віддала виведенню морозостійких, великоплідних сортів ягід з розтягнутими термінами плодоносіння. Адже зараз, коли наші «деформатори» майже вщент знищили колись могутнє сільське господарство України, для однодворців-одноосібників найвигіднішим є саме ягідництво, що вимагає набагато менше капітальних вкладень, ніж садівництво. Адже сад вимагає не тільки витрат на саджанці і добрива, а й на щільну огорожу від зайців, що обгризають кору молодих дерев і гублять їх. Сад дає пристойний урожай тільки на 7-8 рік. Ягідник плодоносить вже з другого-третього року, а термін окупностї його близько 4 років.
Колись, ще в тій Державі, Галатович дістав в Білоруському НДІ садівництва елітні саджанці смородини, ожини, малини. Чверть століття трудився над ними і вивів власні сорти, здатні плодоносити з раннього літа до пізньої осені. Звичайно, кожен кущ плодоносить всього тиждень-другий, але він підбирає сорти так, що смородина та й інші ягоди починають плодоносити на початку червня, а закінчують в жовтні. Тобто, у нього широкий спектр сортів ягід від раннє- до пізньо- стиглих сортів.
Здавалося б, подвижницька робота на благо людей, на честь своєї Країни, повинна приносити якщо не гроші, то хоч би шану й пошану. На жаль, де завгодно, тільки не в Україні. У радянські часи його таврували ганьбою за порушення наукових канонів. Адже тоді все було суворо регламентовано. Якщо партія поставила завдання, вирощувати сорти ягід, призначені для машинного прибирання, то так повинно і бути. Ягоди повинні легко обсипатися при струсі куща і бути тонкошкірими. А у Галатовіча більшість сортів складають ягоди, які потрібно зривати руками. Кетяги висять і не обсипаються з куща навіть зовсім висохши. Та і шкірка на деяких товста. За порушення канонів і суперечки з партійним начальством він в ті часи навіть не тіільки з партії вилетів, а і у в'язницю потрапив. Тільки та в'язниця так і не зробила з нього слухняного раба-виконавця. Як був, так і залишився Творцем.
За пляшкою «Біловезької» на трьох поховали ту Державу. Відкрили шлях приватній ініціативі. Здавалося б, тепер Україну покриють ягідники Галатовича. На жаль, справи у нього ще гірше, ніж при радянській владі. Для плодорозсадника потрібна ділянка землі. За її оренду потрібно платити. За добрива потрібно платити. За посадку саджанців потрібно платити. Звичайно, саджанці вирощуються не тільки для подальшої селекции.90% їх можна реалізувати. Але біда Галатовича в тому, що він не їздить зі своїми саджанцями по базарах, не продає за готівку, яку неможливо врахувати, отже, і оподаткувати. Він відпускає саджанці фермерам по перерахуваннях. Кожен фермер має свій розум.. Не перерахує грошей, поки не збере перший врожай. А от податки потрібно платити відразу ж, за фактом відпустки товару. А кредити, узяті в банку для оплати тієї оренди і всіх робіт, потрібно повертати тією ж осені. Забрав банк у нього заставу - легковичок, вантажівку, потім його квартиру і квартиру дружини. Микалися вони з дружиною, знімаючи кут то там, то тут. З травня по листопад жили в курені на ділянці плодорозсадника. Нарешті, запросили його в технікум Львівського Держагроуніверситету в Новоселищі. Дали місце під плодорозсадник, місце на кафедрі, студентів. Здавалося б, нарешті-то з'явилися всі умови для плідної роботи. Є земля, є студенти. Твори! Я навіть оду його праці тоді опублікував...
На жаль, все закінчилося приватизацією його плодорозсадника з наданням йому ролі найнятого робітника. Творець перетворився на поденника-батрака! Його ідею створення на базі Новоселищному технікуму Міжнародного інституту ягідництва, підтриману керівництвом відповідних НДІ Білорусії, Росії і Молдови, висміяли і відкинули.
І тут до нього приїхав підприємець з села Стрілки Перемишлянського р-ну , не в сотні кілометрів бездоріжжя від Львова, а зовсім поряд, в напівгодини їзди від міста. Узяв у нього декілька десятків тисяч саджанців, запросив до себе в Стрілки. Приїхав Євгеній Максимович до нього в гості. Подивилися селоі. Вибрали за околицею села старий, розвалений будинок , в якому вже десяток років ніхто не жив, але при якому була чудова ділянка для плодорозсадника. Насилу знайшли старого, господаря тої руїни. Зняв у нього Галатовіч той будиночок за чверть своєї пенсії. Ударили по руках. Ранньою весною кинув він той плодорозсадник в Новосілках, що перетворився на ягідник. Позрізав тільки посадочний матеріал зі своїх сортових кущів і посадив його на своїй присадибній ділянці в Стрілках. Крутився на тій ділянці від зорі до зорі. Витрачав всю свою пенсію і пенсію дружини на добрива. Став сам схожий на Чапхлика Невмирущиго, але таки підняв ту покинуту землю. А потім його плодорозсадник дав перші ягоди. Такі, яких ні у кого ще не було. Їздив з ними до Києва, Мінська, Москви. Показував фахівцям. Врахувавши невдалий досвід з організацією Міжнародного інституту ягідництва, зарубаного необхідністю узгоджень в численних бюрократичних інстанціях, запалився ідеєю створення Міжнародної Академії Ягідництва. Ідею підтримали і погодилися стати членами Академії вчені не тільки України, але і Білорусії, Росії, Канади, Ізраїлю. Здавалося, щастя знов ровернулося до Галатовича.
Не тут то було. Помер господар будиночку. Цілий рік Галатовіч не знав, кому тепер платити за житло. Але минулою осені приїхав якийсь молодик. Покрутився біля будинку, який Галатовіч капітально відремонтував, полазив по плодорозсаднику. Коли Галатович, здивований таким вторгненням, запитав, хто він такий і що йому треба, відповів, що він родич господаря будинку. У дитинстві він влітку приїжджав сюди на шашлики. Ось і тепер він забирає цей будинок під дачу, а влітку в саду робитимуть шашлики. Адже найсмачніші шашлики виходять саме на жарі від плодових дерев. Вигнав Євгеній Максимович нахабу. Той у відповідь, пообіцяв вигнати його.
У січні заїхав до мене Галатович. Радісно потираючи руки, заявив, що нарешті- то він стане законним господарем будинку і свого плодорозсадника. Той молодчик подав до суду на виселення. Галатович знає закон. Документально підтверджено, що в садибі більше 10 років ніхто не жив. Ніхто в належний термін не заявив свого права на спадок. Молодик живе у Львові. Приїжджає в село, дійсно, тільки на шашлики. Ні він, ні його мати в цьому будинку ніколи не жили, цього діда ніколи матеріально не підтримували, тобто ніяких прав на цей будинок не мають, на відміну від нього, який тут жив і справно платив за помешкання, на що у нього є документи. Суддя переносить і переносить слухання у справі. А це, вважав Галатович, вірна ознака того, що Позивач не має шансів на виграш.
Я сказав Євгенію Максимовичеві, що суддя переносить справу не тому, що у позивача немає шансів, а тому, що чекає, хто запропонує більше. Галатович у відповідь тільки розсміявся. Заявив, що це в радянські часи судді діяли так, як їм подзвонять зверху. Тепер суддя ні від кого не залежить і вимушений вирішувати згідно із законом.
Нагадав я йому те, як мені, чиї наукові розробки принесли Державі не один мільйон перевідних рублів, зондеркоманда з пенсійного фонду в 2004 році нарахувала наукову пенсію 92 гр. при мінімальній пенсії в 240 гр., відмовившись врахувати винагороди за впровадження винаходів. Як суддя районного суду Надія Крайник, не дивлячись на документальне підтвердження фальсифікацій ПФУ даних про мій науковий стаж і махінацій з коефіцієнтами, відмовила в позові. Мало того, коли я в наступний раз прийшов до неї з позовом на ЖЕК, що відмовляється укладати зі мною договір на обслуговування, з вказівкою наданих послуг, замість розгляду позову пообіцяла засудити за те, що я сфотографував її в кабінеті, що, до речі, не заборонено ніяким законом (гляньте, що в фото http://i026.radikal.ru/0802/0b/d8a7e699a3d6.jpg кримінального чи образливого?), Т ут же з представником ЖЕКа, на якого я подав позов, оформила протокол про порушення і подала на мене позов за образу честі і гідності. Слава богу, справу розглядав суддя ще старій формації, що порадив в нинішніх умовах діяти по старому українському прислів'ю: «Не чіпай р., смердіти не буде». Покартав і відпустив...
Та ухвалу цієї судді про відхилення позову до ПФУ, Аппеляционний суд залишив в силі, що дало право звернутися до Європейського і Верховного суду. Верховний суд через 2 роки прислав цидулку про відмову в розгляді справи, оскільки я, мовляв, не приклав документ про звільнення від сплати судового мита (подається не у ВС, а першій інстанції) і не вказав, яке рішення повинен ухвалити суд (хіба я маю право ухвалювати рішення по власній аппеляции?) .Прицьому ці документи мене зобов'язали вислати їм в строк, що закінчився за день до отримання мною листа ВСУ! Між іншим, Європейський Суд прислав повідомлення про прийняття до розгляду моєї справи вже через 40 днів, а на другий день після отримання цього повідомлення, я почав отримувати пенсію на порядок вище! Тільки розсміявся Галатовbч. Заявив, що я судився з Державою, в особі Пенсійного фонду, він же судиться із звичайним сільським жлобом, правда з вищою освітою, який і законів те не знає!
У лютому Галатович знову заїхав до мене, щоб послати електронну пошту до Мінська, Кишинева і Таганрога по питаннях, пов'язаних з Академією. Запитав я його, а як справа з судом по садибі. Він чортихнувся: « За радянських часів суддями командувала партія. Тепер ними командують гроші. Суддя Перемішлянського районного суду Роман Гулід выніс рішення - виселити. Це серед зими! Це при документальному підтвердженні того, що будинок і ділянка при ньому десять років були безгоспними!». Що ж, вже завтра приїдуть до Галатовічу судовий виконавець з купою міліціонерів і викинуть на сніг речі, заберуть плодорассадник.
Мої предки створювали Україну. Невже ЦЮ Україну? Адже не тільки творця Галатовича зганяють з його вимученого десятиліттями плодорассадника, заради шашликів на природі. Суди міст, віддалених від Львова, та і Львівські, накладали арешт на рахунки єдиного в Західній Україні крупного парникового господарства «Провесинь», знищуючи цим таке потрібне Західній Україні виробництво! А скільки судів віддавали рейдерам наші унікальні підприємства і НДІ в Києві, Донецьку, Дніпропетровську! Ми отримали Незалежність в 1991.Тоді комуністи, терміново створивши «Рух за перебудову», злякавшись царя Бориса, одностайно проголосували за Незалежність! Але від кого і від чого та незалежність? Наші українські селяни сьогодні живуть у багато разів гірше, ніж за часів Шевченка. Адже коли у його батьків гайдамаки Копія відібрали і зжерли корову з дюжиною овець, батьки без проблем змогли купити будинок з садибою в сусідньому селі. Чи під силу це нинішньому українському селянинові? І не треба брехати, що рейдерство поширене на всьому пострадянському просторі. Знайдіть хоч одного рейдера в Білорусії! Після того, як в Росії посадили сотню суддів, російські рейдери кинулися до України. А у нас, найімовірніше, подіє тільки рецепт Савіка Шустера - він сказав на „Свободі слова", що в Італії рейдерство було припинено тільки відстрілом суддів-посібників!
Український Президент грізно загрожує пальчиком. Премьерша звертається до співгромадян з проханням не виконувати незаконних вирішень суддів.Депутати виступають з полум'яними мовами, рвуть на собі сорочки, вимагаючи виконання вигідних, і не виконання невигідних ним вирішень судів. А в Україні править бал не Закон, а Капітал!
Ми не выбороли Незалежність. Не була Україна полемо битви за неї. Але і без війни за 15 останніх років вона позбулася 6 мільйонів своїх громадян! Ось і летає- кружляє вороння над Україною...
Передвісники смерті.
Володимир Сиротенко
Львів.
Резолюція Сєверодонецька одною фразою
Багато слів, емоцій, різних позицій висловлених на з'їзді в Сєверодонецьку сходиться в основному тексті і підтексті багатослівної резолюції-не прийнятності українськості і самостійності України. Зібрання, яке не сприймає більшість України, таки обійшлось без чіткого вираження від'єднання і приєднання до Росії. Але натяки на це залишились, як і приготування платформи для аргументації...федеративності в складі Російської Федерації.
Сєверодонецький з'їзд депутатів настроєних проти України всіх рад різних рівнів могла без іронічної усмішки сприймати тільки одна частина України. Для іншої-це було наче зібрання інопланетян, які виявили себе участю в Сєверодонецькій акції і зверненні слова їх до таких самих, які в свою чергу можуть сприймати нормально висловлювані ними речі.
Після з'їзду, очевидну загрозу в поділеному інформаційному просторі на Україні ігнорувати не можна. Це не відкриття, але якщо й далі так триватиме, то жалітись про наступні Сєверодонецьки з крутішими оборотами прийдеться несподівано скоро. Першим кроком можна було б транслювати їх дозволений СБУ з'їзд на всю Україну, а не тільки на одну частину. Щоб решта країни знали з ким живуть і на який електорат зібрані депутати опираються і що людям розповідають, а не тільки росіяни могли бачити в прямому ефірі телеканалу "Весті".
Серйозна проблема відірваного шматка інформаційного простору Україну на користь Росії і місцевих підросійських Засобів Масової Інформації має бути однією з першочергових завдань для будівничих Державності. Тому що окупованість неукраїнськістю українських просторів є одним з показників і предвісників можливого конфлікту відторгнення цих територій. Але аж ніяк не можна допускати відвойовування інформ-просторів у вигляді "посівної" політичних капіталів людської прихильності для міжусобних політиканів, які пробрехались в інших регіонах країни.
Щоб ініціювати і показати важливість такої проблеми глибокої роз'єднаності систем координат потік інформації з можливістю повсякчасно її опонувати мав би бути допущений із того проросійського вакууму. Коли б висловлювання проросійських політиків на всеукраїнському рівні фільтрувались з урахування необхідності реагувати на речі, які зазвичай пропускаються як несуттєві при тому, що вони мають значення для частини перебуваючої в підросійській частині інформ-простору України. Що було б першою спробою пробитись туди, а далі справа за політикою єднання і вседоступності інформації по всій Державі.
Тоді б може й аргументи в делегатів з'їзду, як наприклад в головного регіонала, не було таких як хибність українізації, що показує досвід невдалої спроби русифікації Західної України. Наче хтось збирається примушувати всіх говорити українською, як цього намагались добитись русифікатори. Звісно хочеться щоб всі розмовляли українською мовою на Україні, але змушувати нею користуватись в побуті-це просто брехня.
Державна мова-це державна міць, що проти цього,-те на зло державі і відповідно якості життя в країні. Аргументи всі решта, що мовляв хтось платить податки і російськомовні рівні україномовним, зовсім не туди тулять. Бо це Україна, а не Росія, Китай чи США і тут об'єднуюча мова державотворчого народу-українська. Інша мова-інша держава-така природа і світ.
Проблема інформаційної закритості проросійських регіонів не тільки дозволяє спекулянтам радянського виду товкти брехню людям про шкідливість дерусифікації і українізації України, а й брехати на іншу частину України багато і безпечно. В додаток до традиційної схеми записування всіх російськомовних до лав росіян в позиції мови і брешучи про намагання дерусифікувати росіян, коли лиш знання державної мови вимагається для спілкування з державними відомствами будь-де на території України і її посольств, що також дає переваги в введені справ не тільки з російськомовними, наклепи зводять і на історію українську.
Причиню несприйняття ОУН і УПА, де їх і не бачили вже не є тільки наслідністю радянської брехні, а й закритістю проросійського інформаційного простору. Тому й на ура приймаються речі ненормально, який показуючи зуби бойової подруги, несе ту ж муру про пособників і іншу чухню на націоналістів. Підстановка видна ще й по тому, що представляти регіони Західної України, які наче від імені всього регіону осуджують ОУН-УПА запрошують депутатів з тих рад, які урочисто на вимогу населення давно визнали Героїв і встановлюють їм заслужено пільги і піклуються на скільки це можуть робити про пам'ятники. Пам'ятники воїнам ОУН-УПА, які в тотальній більшості сіл і міст на Західній Україні є, які споруджували люди у вигляді насипів самі і ще тоді коли радянська влада була...
При такій ситуації поступу в країні досягти буде вкрай важко. Що й спостерігається, коли і політикани і зовнішні сили користуються цією інформаційною розірваністю України, яка дозволяє їм не шукати нового, а брехати киваючи на тих "інших", об'являючи себе захисниками від них. А ж ті інші-це просто люди, які хочуть жити в Українській Україні, Заможній для всякомовних.
Безсумнівно, і питання ОУН-УПА є важливим скільки б його неукраїнці не зсували куди подалі, бо воно їм заважає набирати прихильників з проросійського інформ-простору, а політикани з останнього користувались ним як страшилкою від якої вони наче захищають російськомовних. Але правда про Українських Повстанців йде і все більше й дальше на Схід України, хоч і дійти повністю зможе лиш тоді, коли окупація частини українського інформаційного простору буде знищена.
Ось ця зручність використання інформаційної роз'єднаності для використання її політиками вже виховала ціле покоління безцеремонних брехунів, які тільки так і можуть заробити собі прихильність. Тому нема не тільки реальної праці на благо України і всіх громадян Держави, а й навіть не має затруднення себе політиканами поставлення і випрацюванням планів по покращуючих життя реформах.
Пишний з'їзд, який розмахом і прямими трансляціями на Південний-Схід України і Росії виказував хоч не особисту але присутність найбагатшої людини України, послужився саме таким політичним збором прихильності зверненим на доведення їх потрібності людям. В реалі й праця таких з'їздівців видна неозброєним оком.
Яскравий антиукраїнських характер з'їзду в Сєверодонецьку теж є невипадковим. Бо саме це неприйняття українськості і незалежництва України дало змогу залучити найрізноматніші сили, що за інших обставин разом по ідейному змісті не мали б співдіяти. А також Росія, а точніше Кремль, який по заслузі мав би оцінити старання з'їздівців і надати більшу підтримку проросійським силам на Україні.
В перспективі майбутнє організаторів Сєверодонецьків приблизно відоме, їх Москва за потреби усуне і замінить своїми більш придатними для протягування російських інтересів. Що колись вже було сталось з українськими комуністами. А зараз вимагатимуть хіба що побільшого холопствування, крутячи у всі боки, маючи сильний вплив, що зав'язаний на підтримці Росією проросійських сил, коли останні сходу можуть втратити політичну вагу, ставши проросійськими силами не схваленими Москвою.
Сумуючи те що відбулось в Сєверодонецьку зауважити варто, що це ще один серйозний крок до послаблення України і підігрування Російським Імперським замашкам Кремля. Поки що ж підтримки в них тих сил всередині країни, які могли б відірвати частину України і приєднати до Росії, немає коли йдеться про Збройні Сили України.
Свобода Слова Шустера "Убий дитячу посмішку"
Після останньої програми Свобода Слова Савіка Шустера на каналі Інтер стало зрозумілим, що вона зовсім не для дітей. А тим більше не для обдарованого підростаючого покоління, яке показало не тільки фальшивість "розуміння" їх, а й зверхнє лукавство політиканів...хоч бери й табличку вішай з написом "небезпечно", а політиків кліткою від людей відділяй.
З точки зору шоу-програма вдалась, зате неприємний осад залишився. Однозначно, тільки ціє мети автори програми з декількамільйонною аудиторією й досягли. Іншого пізнавального чи показово-дискусійного моменту не те що не було, а й відбувся показ підшкірності політиканів. Але ще прикрішим було бачити, як батьки обдарованих дітей під час кожної рекламної паузи бігали грошей в політиканів випрошувати: "поможіть пару копійок обдарованій дитині". Після цього дивуватись, що такі "державні" політики у нас при владі, аж дуже вже не варто.
Рідкісний день 29 лютого цим став просто ще одним дискредитуючим днем для української міжусобної політики, як і тих, хто забув про гордість.
Безсумнівно, школярі не винні у попрошайництві батьків, та й не всі батьки принижувались. Крім того звернутись за допомогою-це зовсім і не соромно, тільки от робити це як жебрак, випрошуючи щось коли відмовили? І чи справді їм треба тої допомоги, адже плату безсовісні політикани можуть таку потребувати, що мало не покажеться.
Особливою присутність юних обдарованих в різних сферах програму Шустера зробила тільки за скандальність. В цілому ж як піднімається питання "розколу" України по приводам типу зранку більше Сонця на Сході країни, а пополудню-на Заході, наче вже розвалились і розлетілись бо хтось не так на когось подивився, так і далі це робиться. По суті нікчемні речі для всієї Держави посилюються до рівня глобальної катастрофи. На що СБУ давно мало б звернути увагу, адже неадекватна частота вживання слова "розкол" до країни не тільки привикання розвиває...
Нічого хорошого чекати в такій обстановці, посиленій демонстрацією Україні-"ось ваші політики", хоч спікерів підбирають саме за підходящістю такій демонстрації, не можна було. Та все ж гниль поперла сильніше ніж раніш.
Тепер вже пізно гадати, чого не звели потенційних спонсорів і батьків перед початком телеефіру, що може не таку драму створило б. Але вийшло, те що вийшло. Ні політики балакунські не зрозуміли, що від них хотітимуть не слів, ні батьки не спрогнозували більшу ранимість обдарованих дітей, які поприсвячували себе наукам, ніж звичайних.
Не зрозумілою була й поведінка так званої аудиторії представляючої всю Україну. Яка не здатна представити точно вподобань лиш по політичним напрямкам в силу різності регіонів і політтехнологій, не те що за віком, статтю, освітою, що не дозволяє теорія імовірності. Наприклад як з тисячного міста різного роду людей вибрати точно і політичні вподобання і вік, одне відповідатиме за загальний стан, в іншому буде недобір або перебір... а яка помилка в усій багатомільйонній країні.
Так от, чого ці звезені з різних місць люди, чим вони єдино вірно можуть представляти незговір між собою, хлопали, а не свистіли, коли політикани на дітей нападали? Можна зрозуміти схвальні аплодисменти політикам, які розповідають: про спрощення візового режиму з Європою, як після СССР туди просто кордони цей бік відкрив, а щоб поїхати в Євросоюз треба євро мати; про велику кількість автомобілів, як забули уточнити яких в більшості, і що це чи не єдине капіталовкладення при неможливості купити житло; і т. п.
Та тут прямо насміхались з людської бідності, а не дурили казками. Жидяри, в гіршому сенсі слова безнаціонально, безопонентно розповідали як їм при комуністичній партії тяжко жилось і чого вони мають допомагати їм а не сусідці. Замість того, щоб просто відмовити в перерві, як справжній скупий грошовий мішок, який гроші викачував з країни не для того щоб якусь тисячу обдарованим дітям "гойям" віддавати, насмілились розповідати і соромоти, мов посміли підійти і щось просити.
Повчити, повчити захотілось, виправдовуючи свою скупість, яка до сліз доводила одних і прибивала других. А як не заплакати, раз одним дісталось від українця спонсорська допомога, який усвідомив, що попав "на акцію" і треба трохи віддати, що накачав свого часу, а жиди: один-єврейської національності, інший-по совісті, відмовили ще й взялись критикувати дитину, яка там ні причому. Тут пиха й знущання і насміхання над бідністю людською, коли наживались саме на цій бідності щоб там не казали про заслуженість, висвітлює чого так не любили євреїв і як можливим став Голокост, коли сліпа лють на смерть прирекла й багатьох нормальних людей єврейської національності.
А все вона ота совість та повага до української нації. І поки нас сторонитимуть від влади в нашій державі доти нас отак і принижуватимуть, показуючи місце, до якого вони все беруть з чим до них звертаються.
Критерій відбору до політичної влади є простіше простого-патріотизм до держави і відповідна поведінка незневажаюча український народ. Тоді звідти весь хлам чужорідний і корисливий вимететься настільки наскільки вдасться впильнувати вболівання за свою Державу.
Єдине, на кінець, що треба добавити-це те, що підростаючи покоління має ще надію в Україну. І з ними ще можна будувати Нашу Україну, а призвичаєних брехунів, нахапавшихся на праці наших батьків і крові за Батьківщину наших дідів та прадідів, пора безповоротно списувати.
Москалі й далі Майданом лякають громадян Росії
Ворожість російських телерадіоканалів до всього українського відома давно. Причому, вони відіграють не малозначну роль в вихованні зневаги до будь-якого вияву українськості як ворожого "добрій Російській Імперії" також і в значної частини громадян України, які підпадають під переважаючий вплив російськомовного на Півдні і Сході Країни,...працюючи своєрідними дресирувальниками і вказівниками на що "фас".
Придумкам московським, направленим на перекручення дійсності подій "Помаранчевої Революції", немає меж. Для показання Українського Майдану в потрібному Кремлю негативному світлі використовують відомий принцип: чим більше і нагліше брешеш-тим більший шанс обманути. Щоправда діє цей принцип тільки на короткий момент часу, той плювання і ганьбування помаранчевих 2004 року посилюється від політичної події до події в Росії.
Розрахунок таких програм з заманливою назвою "Технологія сучасного перевороту" і демонстрованої на каналі Цент(Москва) йде перш за все на тих, хто участі в Майданних акціях не брав. Їм можна тулити що хоч, повсякчасно граючи і компенсуючи відчуття пасивної неучасті якоюсь наче виключною розумністю сидіння тихо.
Наведений приклад російської телевізійної програми антипомаранчевої в конкретиці і антиукраїнської в загальному є цікавим в плані різноманітності наліпок, які в ній приютились наче в "атипомаранчевому збірнику". За підходами тут є майже все: від наглої брехні до правди вжитої в певному контексті, що перекручує її зміст на потрібний московитам лад.
"Сучасний переворот", звісно, показували не тільки на українському прикладі 2004 року. Але порівнюючи Майдан з іншими менш мирним в азійських країнах переворотами, про різницю України з ними як великої країни згадано лиш у розрізі попереднього тренування помаранчевою революції. Що логічно натякає на мету проведення "відтренованої російської помаранчевої революції". Тільки чогось навіть зародків подібного українському руху в Російській Федерації немає... Чи то там люди не такі як всі, що несприйнятливі до помаранчевих гасел, чи то влада така надпильна, що покриває контролем більш міжнаціональну і більшу територіально Росію?
Тренерами і авторами кольорових технологій назначили стабільно ворожих американців. А кого ж і ще? Італійці чи ще якісь європейці у ролі розробників прийомів кольорових революцій не підходять, бо не нестимуть додаткового негативного емоційного навантаження, що заважає аналізувати. Германія теж не кандидат до таких "тренерів", бо ж зараз це найбільший союзник в Європі для Російської Федерації.
В будь-якому разі, всі устремління до більшої свободи і поважання людських прав, які насценні політики вбачали в демократичності і європейській прихильності, були показані як американська технологія сучасного перевороту. Чому дивуватись не приходиться, бо кожна Імперія, захищаючи себе від потенційних виступів багатьох покорених необхідними жорсткими засобами для її нерозпаду, інтерпретують народне побиття і скидання своєї влади як закордонні інтриги.
Для цього побіжні згадки Президента чи будь-кого з високопосадовців США в прощальних чи привітальних речах про Україну за російською версією є ніщо інше, як відчитування за "пророблену роботу" в нашій Державі. Так наче непомітно різниці в "американській демократизації" Сербії і помаранчевій демократизації України. Показово, що російських програм і згадок присвячених подіям помаранчевої революції спостерігається незрівнянно більше ніж американських. По цьому факту очевидно-хто більше хоче нас повчити жити.
Американської і європейської зацікавленості в демократизації і більшій прихильності до них, а не до Росії, країн, де пройшли кольорові революції заперечувати глупо. Але степінь цієї зацікавленості різна, як відповідно і кольоровість сучасних переворотів. Масштаби України і вимоги поставлені народом, який розчарувався в помаранчевих політиках, прямо показує, що кольоровість помаранчевою революції хіба що притаманна політикам.
Зважувати на цю обставину московити не стали. Тим більше, що це є зайвим для їх російського варіанту помаранчевої революції на Україні, з огляду на підросійськість скинутої народом влади. Що відповідно дозволяє списати народне бажання дати по рукам російських "братніх обіймів" на американську технологію.
Таким чином, учасники Майдану в російські програмі "Технологія сучасного перевороту" стали наркоманами, зазомбованими, купленими, керованою толпою і так далі. Аргументами виявились: технологія психологічної атаки у вигляді квіточок для міліціонерів, яка абсолютно не діє при напруженій ситуації, що розуміє кожен, хто був на Майданах; брехня про виставляння наперед жінок і літніх людей проти міліції, коли кадрів таких ніхто не показав та й не услідкувати в масі хто куди йде,...
Була програма частково й смішна. Правда веселим моментом можна назвати хіба що наркотики, які за росіянами відповідають за "водушевление" учасників Майдану 2004 р. і гіпнотичний ефект помаранчевих гасел. Бояться московити радості Майдану-радості Свободи і того, що ми були Разом і залишились Силою. Подумалось, хіба вболівати за свою футбольну команду це гіпноз її назви і кричалок, бо ж їй перемоги бажають ще до приходу на стадіон?
Застосована була в російській версії каналу Центр(Москва) "Технології сучасного перевороту" і шарлатанська давно знайома технологія суміщення вирізок інтерв'ю і коментування їх в розрізі програми. Таким способом слова польового командиру Майдану про зраду політиків направленістю програми і порядком викладення матеріалів перетворились на підтвердження вигідної версії про тотальний американський сценарій помаранчевої революції. Що довело який раз в неправильності давання згоди на інтерв'ю російським журналістам.
Навряд чи брехня з російського боку закінчиться, якщо не даватиме їй відпір. Майдан-це наше українське і його славність та поступ з надією, які він подарував на короткий час треба берегти. Розчинитись в часі йому не дадуть ті мільйони по всій Україні, що повірили в майбутнє Нашої Держави. Розчаровуватись в якій можуть тільки невдахи, а українцям-сприймати мужньо удари долі і прагнути щоб то не коштувало збудувати Справжню Справедливу Українську Україну!
Вихід з кризи Ющенко-Тимошенківського протистояння є
Хоч повністю проблему двовладдя принципово неможливо зняти, бо з кожним новим викликом буде виникати суперечка, хто більше до цього має стосунку. Та те, що сварить зараз Тимошенко з Ющенком, можна узгодити. Потрібно лиш бажання і розуміння необхідності бути однією стороною для непозорення Держави...а не тільки проти конкурентів до корита з проросійських сил.
Тож, якщо і в команді ющенківців і в команді тимошенківців буде бажання помиритись заради неганьбування України в очах закордонних, то першим ділом варто обмінятись представниками конфліктуючих сторін. При цьому незайвим буде припинити їм лякати один одного коаліціями з проросійськими силами і подібним залученням третіх сторін, а обмінятись повсякденними посольствами: Ющенко відправляє в Уряд своїх постійних представників, яким кабінет міністрів повідомляє про всі рішення одразу ж, а Тимошенко має своїх представників в президентській канцелярії, які відповідно інформують Уряд про рішення Президента. Три дні на узгодження і затримки до виконання суперечливих рішень знімуть нагнітання конфліктності "нехтуванням" і "вендет", що котяться ехом непорозуміння по країні.
З іншого боку, все це буде марно, якщо керівництво ющенківців і тимошенківців не бачитиме необхідності говорити однією мовою і представляти одну сторону, а не показувати-хто головніший.
В зв'язку з цим, є серйозні претензії до Віктора Ющенка. Який останнім часом в газовому шантажі Росії вирішив показувати себе господарем, в якого прем'єри погані і не виконують його завдань. Замість того, щоб ствердити єдність української позиції, своїм публічними претензіями до Уряду Президент показує слабість. Ну чого, на явно дитячу телефонну витівку Путіна, який таким чином вирішив під'юдити конфлікт між Ющенком і Тимошенком, Президенту не відповісти, що він "впевнений у виконанні Урядом всіх покладених на нього завдань, а проблеми мають швидше за все технічний характер"?
Але ж ні, лакейське оточення, яке Ющенку нав'язує якесь царствування, тут спільне з бажаннями російської сторони посварити українську владу, і посилення незгод після московських розмов їм на руку. Бо як інакше їм виправдати свої бажання позаймати посади, які зараз займають тимошенківці: наприклад, претензії на посаду голови ощадбанку є по суті диверсійними, коли двері цього самого ощадбанку тріщать за тисячою бюджетних коштів об'явлених заощадженнями(але це інша історія претензій вже до тимошенківців)...
Тут вже багато що залежить від персональної опірності Ющенка до підлабузництва і хвальби за те, що насправді шкодить країні і служить лиш дрібноселянським інтересам окремих лакейчиків з його оточення. Газову давку необхідно відпирати всій нормальній Україні, і вже потім розбиратись хто на скільки винен.
Підступність і аж ніяке не послаблення недружності москвинів стали зрозумілі після першого ж приїзду Ющенка в Москву. Коли Президент України, забувши рідну мову, слухав казки про спільну історію щастя поневоленого українського народу і російських окупантів, та, "сором'язливо опустивши погляд і підібравши ноги", вислуховував погрози ядерного удару від Президента Росії якщо (і далі не важливо що йде за цим "якщо"), оголосив про урегулювання газових питань, а йому-газпромівський сюрприз. Наче ненароком в проросійських сил з'явилась писулька, за якою наче Ющенко на тих переговорах здав повністю внутрішньо-український ринок Газпрому, хоч ніякого договору підписано не було.
Далі прийшла черга підставляти Тимошенко, яку московити нагородили 4 мільярдами газової заборгованості в додаток до мільярдної грошової за газ, і без нічого відправили назад на Україну, щоб її ми приймали як гінця з поганими вістями. До слова, Тимошенко, про мову, країну якої вона представляє, теж забула. А Кремль й радий такій несміливості, що є зайвим аргументом можливості "подавити з успіхом".
Ще однією ключовою позицією, яка могла б ефективніше давати відсіч російській руці, яка всіляко посилює конфлікт між Президентом і Прем'єром, стало б виконання коаліційної угоди підписаної політичними силами ющенківців і тимошенківців. Що дало б обом сторонам більшу передбачуваність один одного. Нічого, що не все там можливо здійснити без Верховної Ради, бо є велика кількість роботи, яка й без ухвалення Законів має бути виконана. Тоді скільки б хто кульки не дув у Верховному Безладі-державна машина б не лихоманилась настільки.
Але, знову таки, тут має бути реальна праця для людей, а не налягання на ненагодовуючу парламентську абсолютну недоторканість, коли остання тільки легітимізує недоторканість мільйонера. Звісно, при цьому треба багато сили волі: серед лакейського середовища Ющенка кричатимуть про небажання тимошенківців виконувати посадові відкупні перед ними, для яких потрібна Верховна Рада; неприближена частина ющенківців підозрюватиме в небажанні виконувати тимошенківцями гучних гасел; проросійські сили постійно оратимуть, що коаліціонери не можуть працювати, а вони ноги їм розв'яжуть і тоді всі зможуть запрацювати, тільки почекайте хай Кремль погляд відверне.
На сам кінець, зауважу. Жодна з теперішніх політично-міжусобних сил не гідні бути при владі в Україні. При можливості їх треба гнати звідти без жалю і перестраху. Та зараз вони там є, і керуватись принципом: "хай буде все якнайгірше, щоб видно було їх міжусобну політичність і байдужість до народу" не підходить. Все з ними й так ясно. Але є моменти, коли їх проблеми стають не тільки їхніми, а й всієї Держави і не бажати їх вирішення-це те саме, що не бажати успіху Україні. Найбільше це стосується закордонної політики. Тому що як не як, а таки посадами вони представляють Україну, хоч і повного представлення від народу при піар-технологічно обдурлевій системі виборів немає.
Український політичний тупик
Загнаність політичної ситуації в Україні найбільше заклякла, коли стабільність застою здається кращою, ніж завідомо бездарне виводження з нього корисливою і байдужою до розбудови Держави псевдоелітою. Час від часу гибельність такого стану речей підтверджують лихорадки державних органів влади...аж до повної паралізації їх дії.
П'ятий куточок схоже знайшов собі місце в українській міжусобній політиці, яка роками вже заміняє державну політику. Не виявляючи жодного реального, а не словесного патріотизму, маючи незрівнянно більші можливості до зміни ситуації ніж прості громадяни, політикани, захопивші українські влади, доходять до апогеїв свого паразитування.
Та разом з цим паде й надія на українське майбутнє як перспективу сьогодення, віддаляється і появляється все більше "якби, то може й Держав б розвивалась". Надія вмирає повільно, але воскресає тоді інша, з короткою умовою-Револіція і геть ворогів України!
Поки що ж політикани ліниво виправдовують своє укорінене награбованими грошима і паразитичною системою перебування при владі без жодного поступу країни. Коли для добра Держави все виразніше і очевидніше стає те, що необхідним є відсторонити те політиканство від влади. І чим швидше-тим краще.
Тільки як бути з зовнішніми ворожими силами? Які намагаються тримати Україну в слабості: вербуючи собі політиканів "проїхнапрямку" і повсякчасно підтримуючи сварливість всередині них, якщо вони при владі, щоб часом не вирвались з під контролю. Коли ж вирішити цю проблему заміни політиканів усяких на реальну потужну і авторитетну силу, то деньки теперішньої псевдоеліти будуть пораховані.
Та зараз такої довірливої в народі сили немає, а олігархія разом з різними дрібноселянськими магнатиками витворюють такі умови і такі правила в країні, що утворитись чомусь новому не так легко.
Приреченість застою від цього ще більше нависає над громадянами України. За совість було вже списаних політиканів хватаються, як утопаючі за соломинку. А емігрантів з України все більшає..., населення зменшується...
Нажаль нема в нас ще тої загальнонародної школи, щоб прирікати політиканів раз і назавжди і не дозволяти їм помилятись з більшими прибутками і вигодами для себе поряд із збідніннями та кривдженням громадян ще раз і ще раз. Не покидаючи при всій своїй поганській діяльності владності, коли тільки степінь її міняється від перебування у державній владі і менш вигідній опозиційності.
Але попри все, не за горами той час, коли паразитизм розвалиться, країна його просто не прогодує, і тоді вже буде шанс на нове життя. Звісно хочеться, щоб не з обезкровленості п'явками наша Держава починала свій шлях до нормального життя. Бо є два шляхи: або п'явок самим скидати, терплячи біль, або чекати поки виссуть усе і полізуть лопатись десь на заморських курортах.
Тому чим більше ми докладемось до витворення реальної сили, здатної скинути і не дати розвиватись паразитуванню, тим більше шансів починати жити живими.
Є всі підстави думати, що Сталін не тільки запрограмував голодомор, але й уважно спостерігав за його результатами.
Спочатку сільради зі своєї ініціативи вели облік померлих від голоду. Але незабаром на цю статистику вийшла заборона, зверху надійшла вказівка, щоб від голоду ніхто не вмирав. З 1 грудня 1932 року ОГПУ стежило самостійно за вимиранням України. Для дотримання таємності розробили шифр: "За... п'ятиденку... місяця по... району заготовлено... голів худоби. Хворіє ящуром... голів". Під "головами худоби" треба розуміти число померлих, під "хворіє ящуром" - випадки людожерства.
Зібрані райвідділами ГПУ дані передавалися в область, звідти - у столичний Харків, а далі - у Москву, Г. Ягоді. А він уже - Сталіну. В Україні в таку статистику були присвячені тільки С. Косіор, П. Постишев, М. Хатаевич і перед. ГПУ В. Балицкий. Після передачі зведення на всіх рівнях дані підлягали негайному знищенню. Вождь був винахідливим конспіратором.
Взагалі, ми - дивна країна. В 1937 році кат Балицкий потрапив у руки правосуддя. Особисто Сталін замінив йому розстріл 20 роками таборів. Він працював вантажником на переправі, був упізнаний колишнім керсправами Раднаркому УРСР А. Кисельовим. І той рятував його, беручи із пристані до себе в контору. А натомість слухав від Балицкого відверті розповіді про таємну війну проти України і її народу.
ОГПУ вело облік "худоби" тільки до 15 квітня 1933 року. Кількість жертв за 4,5 місяці становить 2 млн. 420 тис. 100 чіл. Випадків людожерства - 2500.
А із квітня 1933 року, коли ОГПУ втратило інтерес до статистики, і почалися найстрашніші для України дні. Уже було з'їдено все, що вдалося приховати, що залишали селяни на посів, що взагалі можна було вжити в їжу. З'їли собак. Кішки, які начебто не такі розумні, як осбаки, виявилися хитріші й утекли від людей. Ловили горобців, пацюків. У ледь відталих полях шукали картоплю й буряк. Перетряхували солом'яні скирти в надії знайти хоча б жменю зерна.
...Моторошні випадки людожерства. Я розумію, що по всіх моральних нормах немає прощення людині, що підняла руку на людину ні в гніві, ні в осліпленні ворожнечі й ненависті, а щоб з'їсти. Але до якого ж ступеня озвіріння потрібно довести людину, щоб мати зважилася вбити молодшенького зі своїх дітей, сподіваючись його тілом урятувати інших? Але ж було таке. У якому ряді на балу в сатани повинні йти ті, хто, скуштував чоловічини, більше не шукав порятунку в лебеді? Це адже тільки по статистиці ОГПУ "хвороби ящуром" нараховано 2500 за 4 місяці. А скільки їх було внасправді?
Нема катування жахливіше, ніж голодом
Розквіт колективізації. Головний показник для кулаків - повна, "свідома здача" усього зерна державі. Уже з 1931 року почалася боротьба з впливами кулаків у колгоспах, хліб забирали. У кожній області, у кожному районі були свої "особливості", але в масштабах України план хлібоздавання селянам доводив тричі. Особисто цим займався перший секретар ЦК КПУ С. Косіор, якого нарекли "Главгол" - головнокомандуючий голодом. Не було в Україні села або хати, що не перевернули б «хлібошукателі». Безперечно, провина за знищення селянства кощавою рукою голоду лежить на Сталіні. А ще: С. Косіор, П. Постишев, наш земляк Улас Чубарь... А що приїхав контролювати хлібоздавання В. Молотов! Це йому належать слова: "Мене прислав особисто тов. Сталін. Питання зараз стоїть так: буде в нас хліб - буде Радянська влада, не буде хлібу - Радянська влада загине. А в кого хліб? У реакційного українського мужика. Він не віддасть хліб добровільно. Його потрібно взяти". У його словах немає ні помилок, ні перегинів місцевих дуроломів. Голод був організований і холоднокровно спланований. Голодною смертю українське село почало вимирати з осені 1932 року. А документи? Зізнатися, стає якось не по собі від оголених фактів канібалізму, трупоїдства й інших найжорстокіших картин. Голод почався страшний. Їли все: качани із силосних ям вигрібали, варили їх, а вони смердючі, але їли. Ті ж качани місили із травою й пекли. Щоб не хотілося їсти, варили припс: пересмажений ячмінь, 5 л води, 1 л молока, а якщо молока не було, то припс був чорний - круто солили і їли. Люди пухнули, аж шкіра лопалася, із тріщин сочилася вода. Умер дядько. Його дружина взяла свого хлопчика, років восьми, і завезла в Запоріжжя, там кинула, може, хто підбере..." Всі, що пережили " 33-й", одностайні: немає катування жахливіше, ніж голодом, навіть війна була не так жорстока. Там все-таки хоч якоюсь мірою чоловік - хазяїн своєї долі. Рідко хто не втрачав у голоді самого себе. Честь, достоїнство, моральність - усе розчинилося в непереборному бажанні - їсти!.. Скільки відомо випадків, коли, доведені до останньої грані розпачу, батьки й матері рятували від мучення голодом дітей, убиваючи їх, а потім накладали руки на себе... Скільки людей переступили через "не укради" і інші вічні заповіді? І хто визначить, наскільки в українцях після 1933 року стало менше мужності й більше страху, покірності, слухняності?"...Почали масово вмирати маленькі діти, потім літні й хворі, а потім - всі підряд. Вимирали родинами, родами. Люди пухнули від голоду, втрачали розум. У нашій родині за тиждень умерло четверо дітей і старенька бабуся. Умираючи, вона сильно просила шматочок хліба або картоплину, але дати було нема чого. Померлих ховали без одягу, без домовини, у загальних могилах..." "...В односельчанки С.Н. сусідка Лікера зарубала, зварила й з'їла шестирічну дочку Марусю. Заманила в хату, пообіцяла дати стрічку й... Коли Лікеру вели в міліцію, вона виймала через пазуху шматки м'яса і їла. Видно було, що вона вже божевільна"."...Ми зайшли в село під Кривим Рогом і в одній хаті побачили таке, що моторошно й сьогодні. Ми попросилися переночувати, у хаті були чоловік і дружина. Ще зачудувалися, скрізь люди, як із хреста зняті, а ці - мордаті, рум'яні, моторні. А коли огляділися, я заглянула під крамницю й оніміла. Там у кориті лежала людська голова".
Наведені документи наводять жах і паніку, як від фільму жахів, а це ж були живі люди, такі, як і ми...
Даменія Ніно
Побутує помилкова думка, що закордонні українці не беруть участі у житті своєї країни. Це зовсім не так. Достатньо згадати, що вони є одним із найпотужніших чинників підтримки української економіки. За деякими підрахунками, кожен заробітчанин, зазвичай, надсилає щомісяця своїм родичам, які залишилися в Україні, 200 - 300 євро. Якщо орієнтуватися на офіційно визнані 8 мільйонів заробітчан у світі, то виходить, що тільки завдяки їм протягом року в економіку України вливається понад 19 мільярдів євро.
У підготовці до дочасних парламентських виборів в Італії були, насамперед, значні інформаційні проблемами. Не всі українці знали, як реалізувати своє право голосу за кордоном. Річ у тім, що основна їх маса перебуває в італійському оточенні, бо працює у секторі домашнього господарства. Наші співвітчизники 24 години на добу, п'ять днів на тиждень живуть у італійських сім'ях, які їх найняли, мають обмежений доступ до українських газет, телебачення, а тим паче Інтернету. Основним джерелом інформації є живе спілкування біля церков, в парках, а також по неділях на кінцевих зупинках мікроавтобусів, які курсують між Україною та Італією. Важливим інформативним джерелом є україномовна преса, зокрема Українська газета в Італії, що безкоштовно розповсюджується по усій території країни. До інформування громадян про те, як взяти участь у дострокових виборах, була залучена українська церква.
Політичні сили-учасники виборчих перегонів, хоча були зацікавлені у розширенні свого електорату, але не квапилися організувати виборчий лікнеп для таких виборців - мабуть, діючи за принципом: відсоток голосів з-за кордону істотно не вплине на результати виборів, то й нема чим серйозно перейматися. З виборчою агітацією також були відчутні прогалини. А це одна з причин причина низької явки українців у закордонному виборчому окрузі.
Для багатьох "закордонних" українців бажання взяти участь у голосуванні неспівмірне з можливостями. Проблема - у розміщенні виборчих дільниць. В Італії, де живуть сотні тисяч українських трудових іммігрантів, їх відкрито лише дві. Невдовзі має відкритися третій консульський відділ на півдні країни, у Неаполі, де найбільше сконцентрована українська громада, але до виборів цього не сталося.
Щоб скористатися правом голосу, деяким українцям, що працюють у різних куточках країни, довелося добиратися до місця голосування кілька годин. А викласти важко зароблені гроші на дорогу туди і назад готові не всі. Їхати на виборчу дільницю за десятки, а то й сотні кілометрів - теж.
Та й сама система формування списків виборців не сприяла активності громадян. Довгий час повідомлялося, що голосування проходитиме лише за консульським обліком. Таким чином, для реалізації свого права голосу українцям доводилося завчасно особисто звертатися до Консульського відділу посольства України у Римі чи Генерального консульства у Мілані, щоб стати на консульський облік. Зрозуміло, що люди, які живуть у інших містах, за багато кілометрів, не завжди могли собі таке дозволити.
Лише кілька тижнів перед виборами було вирішено, що внести своє ім'я у виборчий список можна, написавши заяву відповідного зразка. Багато людей, особливо з далеких міст, зверталися з проханням включити їх до списку, однак для реєстрації виборців законодавство передбачає особисту явку громадян до консульської установи. Якби ЦВК дозволила працівникам комісій реєструвати охочих на місцях, чи надати можливість прислати заяву поштою, як на минулорічних виборах, то список виборців був би значно довшим.
На закордонних виборчих дільницях у Римі (№ 34) та Мілані (№ 35) зареєстрували близько півтори тисячі українських виборців. При такій кількості зареєстрованих осіб годі говорити про виборчу активність емігрантів. За останніми даними МЗС Італії, в країні легально живе 124 тисячі громадян України. Нелегалів налічується близько 600 тисяч.
Взяти участь у виборах могли і ті, хто має дозвіл на проживання, і нелегали - бо незалежно від свого соціального стану в Італії усі вони залишаються громадянами України.
Як і передбачалося, на дільниці прийшла зовсім невелика кількість виборців, особливо, якщо порівняти із попередніми виборами. Найактивнішими українці в Італії були у 2004 році на президентських виборах, коли проголосували 13 тисяч громадян. Цікаво, що поки в Києві вирував Майдан, наші громадяни влаштовували багатотисячні мітинги на його підтримку. На жаль, це мало висвітлювалось українськими засобами масової інформації. Мало кому відомо й те, що українське закордоння зібрало і передало на підтримку Помаранчевій революції значні кошти.
У минулих парламентських виборах у 2004 році взяли участь близько двох тисяч осіб. У цьому році менше тисячі. Якщо у 2004 році не усі змогли проголосувати через довжелезну чергу, то на останніх виборах не було і натяку на згромадження людей.
Українські іммігранти на Апеннінах були песимістично налаштовані щодо участі у дострокових виборах до Верховної Ради. Однією з головних причин залишається розчарування людей політичною ситуацією на батьківщині.
Назагал, організація роботи закордонних виборчих округів вкотре засвідчила, що українська держава не цікавиться своїми громадянами-іммігрантами в країнах Європи. Можу стверджувати, що десятки тисяч людей були фактично позбавлені можливості голосувати.
Маріанна Сороневич,
головний редактор Української газети в Італії
soronevych@libero.it
Вже нікому давно не в дивину, що політикани на Україні, утворивши собі касту недоторканих, живуть своїм життям, окремо від народу. І правила, так званого демократичного ладу, встановлюють виключно між собою, а народ їм потрібен тільки щоб підтверджувати їх легітимність та як годівниця.
Та це абсолютно не значить, що таким політикам-наплювальникам на народ можна давати зелене світло в їх діяльності. Одним з таких кроків, направлених на опущення на землю «божків капіталу з різнокольоровими партквитками» є елементарне Право відкликати депутата достатньою кількістю підписів людей за це. Для України 2 мільйони таких підписів було би якраз, при чому на кількість депутатів та на колір партії зважати не потрібно. І тоді не було б у нас ні Морозів, ні Кінахів, ні таких же самих зрадників в майбутньому.
А по іншому впливати на діяльність політиків не можливо, що показала практика перебування одних і тих же лиць в політичному середовищі на протязі 15 років незалежності. Не розумію я тих, хто радіє уже сформованій професії політика, адже це крім застою в реалізації політичних програм розвитку країни, нічого доброго не несе. Чого варті були для України зради, двох таких застояних з професіями політиків, корисливців: Мороза та Кінаха з їх придатковими партійками? Що социки, що спекулянтки, були відомі всім давно. Але вміло замаскувавшись під захисників чесного вибору народу, без фальсифікацій, зуміли пролізти до здавалось нової Верховної Ради та перетворили її на Верховну Зраду. Мороз крутив до останнього, поки не побачив, що не виторгує в помаранчевих лідерів обожнюваного крісла спікера. Ті ж теж не лохи політичні, де масло, а де пісний хліб, добре знають, тому й не збирались один одному поступатись ні в чому, шантажували своїх союзників чим могли. Та совість, це така штука, з відсутністю якої можна найбільше здобути у політиканстві, аніж в чомусь іншому. Тут першим і скористався цим Мороз, а заразом і його придаткова партійка-пішов на ту сторону, де масло не дуже цінять, бо ікра чорна є. А далі справа часу і випадку було за наступним-кого беруть, той і переходить до лав опонентів. Так настав час Кінахів. Звісно найшлись герої ,яким очевидно нічого аж такого не світило після зради, а постійно викрикуючи «фу» на колишнього лідера та придаткових однопартійців, можна непогано засвітитись перед публікою. Та все ж не зрозуміло, як в болоті, де всі жаби і побігли за комарами в одну сторону, зміг вирости бузьок?
Питається: невже маємо змиритись з такою ситуацією? Коли людям в очі розповідають одне, останніми словами називають опонентів, доказують з піною у рота, який опонент гад, а потім-раз два і вже найміцніші союзи утворюють? Та проти кого ці «найміцніші союзи», яким ті кого покинули пророкували швидкий розпад? Проти нас же в першу чергу! А політичні партії опонента-це так, тимчасові перешкоди, а справжні вороги для них-оті виборці, що хочуть якоїсь правди та справедливості! Для кого ж приймаються закони від яких стає все важче й важче жити, де все більше і більше звучить віддай, не знати за що і кому? Чому допускається обман і несправедливість в цих законах проти простих людей, зате для великих капіталістів все чітко? Ось проти кого оті всі союзи політичні-проти нас, проти людей, проти права тих, з кого зібрались останню шкуру здерти та вигнати закордон за заробітками.
Подивившись так на ситуацію, стає непотрібним дошукування якихось нюансів і додаткових причин очевидної зради людей. І питання: «Чия зрада більша Морозів чи Кінахів?» втрачає зміст, або відповіддю є: «Однакова». І скільки б не крутили політики та не влаштовували якихось правил поміж себе, доки не залучать до цього людей, інтереси яких вони клялись відстоювати, нічого з того не буде. Лиш посиплються нові схеми, нові плани та політтехнології під узагальнюючою назвою: «як відкусити найбільше наплювавши на народ».
І першою очевидною невдачею такого встановлення, нібито справедливих по відношенню де людей, але між політиками правил є оформлення дикторського режиму в партіях. При чому замість того, щоб прийняти логічне та збалансоване рішення про те як поступати з відступниками від загальної лінії партії, просто закріпачили всіх. Та промах в тому, що обіцяють то більше ніж втрачається при зрадливому відступництву і відповідно діяти це може тільки на тих, кому діватись нікуди. Навіть якщо і було б прийняте правильне рішення по цьому питанню, то лиш справою часу було знайти політичну технологію обходу цього. Так наприклад відкололась партія Кінаха, хоч такої в бюлетені не було...
Тому чи не єдиним правильним є надання громадянам України Права відкликати депутата. Це був би найефективніший механізм боротьби зі всякого роду зрадниками та провокаторами, що навмисне сіють розбрат серед українців, щойно пробравшись до мікрофона задуманого як Парламентського.
Але нажаль ці заклики навряд чи будуть почуті. Все зараз якраз рухається навпаки, в сторону дальшого відсунення людей від прийняття політичних рішень по напрямкам розвитку Української Держави, а що гірше від впливу на встановлення соціальної справедливості. І не знаходиться сили, щоб на проти ході це все звалила...Та не встигнуть одного разу вони проснутись, як втрать все, і тоді настане наша черга. І вже тоді, позбавившись всіх паразитів і залишків окупантів, зможемо побудувати Справжню Україну: Справедливу і Горду.
Досвід історії демократії, ще з періоду Древнього Риму містив у собі також і сьогоднішнє спірне питання недоторканності депутатів. Отже проблема древня і розглянути її більш-менш правильно, можна лиш з точки зору доцільності.
Звісно, треба дещо відсторонитись від теперішнього прикладу парламентаризму в Україні. Бо якщо розуміти 17-річну діяльність Верховної Ради України як нормальну парламентську працю, то всі інші приклади парламентаризму в Світі стають винятками. Тому, зберігаючи надію на те, що ера цих недороблених депутатів капіталістів з комуняцьким підходом до всього, що є в державі(все наше) і з надегоїзмом до своєї приватної власності(все що вкрав моє назавжди) скоро пройде, і можна буде не пустослівно розглядати перспективи для справді Парламенту і справді Українського.
Для чого ж потрібна депутатам недоторканність в принципі?
Депутат(замінимо це спаскуджене слово на делегат) по своїм обов'язкам і правам є представником якоїсь групи людей, що мають спільну думку навколо вирішення якоїсь проблеми. Відповідність цьому визначається правилами обрання делегата. Недоторканність стає потрібною, коли заходить мова про здійснення делегатом довірених йому завдань. Зараз склалась не виняткова ситуація, що повторялась багаторазово на протязі вікової історії існування виборних органів влади. Тобто відбуваються відомі тенденції до підміни понять та явищ здійснення повноважень делегатом. Це характерно проявляється і кризами в світових законодавчих органах, що накатують одна за одною, здавалось би без будь-яких причин: країна розвиваються, а курс країни визначений наперед та визначенні правила гри при вирішенні спірних питань. Але існують проблеми, які породжуються самим законодавчим органом, що формується з делегатів на основі виборчого права.
В чому ж проявляються ці тенденції та як вони стосуються недоторканності?
Так для прикладу відомо, що для того щоб як найкраще проводити свою діяльність делегату, потрібно володіти інформацією. Від цього залежить успіх виконання поставлених завдань. Тому створюються умови, при яких делегат мав би отримувати найповнішу та найправильнішу необхідну йому якусь інформацію, щодо цікавлячого його питання. Але з огляду на конкуренцію, що як правило існує у Законодавчих органах, цей збір інформації замінюється на наглядовість і постійний контроль за її джерелами. Що є привласненням функцій інших спеціалізованих органів. Так навалюється безліч паперової роботи, що описує кожен крок будь-якої діяльності, що призводить до неймовірного розростання бюрократичного апарату. Це зустрічає зрозумілий опір тих, від кого вимагає цей бюрократичний апарат постійного потоку інформації. Тут на сторону бюрократів стають ініціатори цього процесу-делегати, вони різними Законами розчищають собі дорогу для вільного отримання доступу до будь-чого, що може їх зацікавити в будь-який момент.
Другим важливим етапом парламентської праці делегата є власне видання законів-розписання правил за якими вчинятимуться ті чи інші дії. Тут і настає безліч моментів, що кожен по свому впливає на якість прийнятих Законів. Зокрема завжди присутній рух в напрямку убезпечення своїх капіталів, в тій чи іншій мірі пов'язаних з делегатом. Це не сприймається спочатку як злочин, бо ж нібито не шкодить тим, кого представляє делегат, а лиш конкуренту. Та в кінці кінців це призводить до корупції та погрязання в міжусобицях, де про тих кого представляють нема часу згадати. І Законодавчий орган поступово перетворюється в арену боїв за безпеку своїх капіталів, бо хто немає там впливу, той автоматично втрачає спокій.
Проблема недобросовісного використання недоторканості.
Таке негативне явище, як втеча від відповідальності за злочини, користуючись недоторканністю представника інтересів великої групи людей, також не є новиною. В природі найдосконаліші системи допускають погрішності, але сильні тим, що здатні самостійно їх виявляти та усувати. Та для виборчих органів, в яких механізм боротьби із захованими в них злочинцями не діє, неодмінно наступає криза. Так критична маса потенційних нечестивців, у виборчому органі зі статусом недоторканності, знаходить для себе надійний захист від відповідальності. Звісно така «криша» дає велику перевагу над конкурентами, що трудяться на тій же ниві заробляння тіньового капіталу злочинними способами. І тут настає момент коли зібрання делегатів стає не здатне приймати відповідальних та ефективних рішень по питанням, що стосується реальної боротьби зі злочинністю. Проявом цього є тихе потурання встановленню кримінальних правил замість законів, а також філософського оформлення цього процесу як об'єктивних правил життя. А всі намагання привести ситуацію до Законного порядку скидають в ранг пустої балаканини, що нібито не може бути реалізована. Та насправді, є приклади інших країн, історії розвитку держав і т. п, одним словом: теорія покращення життя шляхом встановлення диктатури Закону доведено практикою. Але маючи себе за представників такі, заслужено повернемо на мить назву, депутати не оглядаються вже ні на кого. Взявши собі до голови, що вони захищають інтереси людей в якомусь одному чи декількох питаннях, з думкою про свою виключну місію, обкатування своїх ділішок в шкоду людям вважають справедливою платою за свою роботу.
Які механізми усунення негативних моментів недоторканності делегатів?
Звісно, можна погодитись з тезою, що перш за все, треба дивитись пильно-кого обираєм, і це перший та головний фільтр представників. Але наскільки цей механізм діє? Практика показала, що за певних умов взагалі ніяк. Тому, щоб хоч якась користь з такої народної пильності була, треба створити механізм, де всі представники були б як на долоні, а не заховані в структури партійні, блокові чи ще якісь. Сприяти цьому процесу висвітлення кандидатів може зменшення кількості місць у виборчому органі. В питанні народного контролю є інший момент-опоненти можуть підтримувати явно нечисту на руку кандидатуру. Як тут бути? Щоб вирішити це питання мають бути не просто спільні моральні принципи, а й затверджені відповідним законом правила про можливість чи не можливість за певними ознаками претендувати комусь на місце делегата. При чому з цими правилами мають бути згодні 2/3 потенційних виборців. Ще одним фактом неспроможності відсіяти нечестивців з числа претендентів на делегатів є політичні технології розділення на «Свого» та «Чужого». Де вибір обмежується зі більш «Свого», а ні в якому разі з будь-якого «Чужого»-це вибір без вибору. Цю проблему можна вирішити встановленням правил поведінки груп-опонентів по відношенню одна до одної. Тобто на період виборчих перегонів заборонити без аргументовано звинувачувати опонентів, якщо ж є чим «в лице кинути», то будь ласка докази, хто ж порушив-зняти з учасників перегонів. Аналогічно поступати і у випадку доведення причетності до провокативних дій проти опонента. Для прийняття рішень по цим питанням створити політичний суд, що діяв би за правилами виконувати які зобов'язались всі учасники процесу (хто став претендентом на делегування за визначеними правилами 2/3-ми потенційних виборців). Як видно з вище викладеного народна пильність без поправки на існування різноманітних впливів перестає бути показником якості фільтрації делегатів. Якщо ж ці поправки відсутні, то нічого звинувачувати людей, що вони недогледіли, бо це не їх вина.
Важливим моментом усунення негативних явищ недоторканості, яку набуває делегат в якості представника інтересів визначених груп людей є сама форма цієї недоторканності. Справедливим та доцільним було б таке рішення:
заборонити поліції, судовим виконавцям чи іншим силовим структурам затримувати чи арештовувати делегата до вияснення обставин, крім якщо є рішення про це Генеральної прокуратури чи рішення Верховного Суду. При чому арешт використовувати тільки домашній з дозволом мати безпечні інформаційні зв'язки зі світом(телефон, радіо, телевізор, тощо);
дозволити будь-кому вчиняти протидію злочинним діям делегата без відповідальності за це, як за посягання на недоторканність делегата. Необхідності в оправдальному судовому рішенню для особи, що чинила таку протидію, не повинно бути.
Детальніше розглянуті аспекти цих принципів, в гармонійному поєднанні дали б змогу впорядкувати міру застосування недоторканності делегатом з доцільністю та мінімізацією злочинного використання її.
Скажу зразу: «Впевненої відповіді на це питання я не маю». Але піднімати його треба, бо ж не безталанна наша Україна і знаю те, що на нашій Святій Землі знайдеться багато видатних своїми талантами людей. То чого ж не має бути в нас творчої інтелігенції. Невже все настільки запустилось до рівня поділу на голубокровних(депутатів, політиканів, великих бізнесменів) і їх кріпаків(простих людей, яким зробили такі умови, щоб нікуди не ділись і працювали на голубокровних чи відкуплялись)? І прошарок інтелігенції зник, щез фізично, через зайвість свою, і лиш слово це забрали собі голубокровні, щоб ним підтвердити свою вищість від інших.
Та було вже таке, було й вертається, чи може не змінилось крізь роки. 1918-1920 роки, ось як це виглядало тоді в очах видатного сина свого народу Миколи Міхновського(цитати з праці «Самостійна Україна»):
«Бо хіба можливий для нашої нації поступ і освіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і доки темрява є спосіб держати нашу націю в неволі!? Доки ми не здобудемо собі політичних й державних прав, доти ми не матимемо змоги уладнати стан речей у себе дома до нашої вподоби, бо інтерес наших господарів є цілком супротилежний нашим інтересам, бо розплющення очей у рабів є небезпечне для панів. Цю останню задачу мусить узяти на себе національна інтелігенція. Це її право і її обов'язок.»
Така оцінка ролі національної інтелігенції є логічною, і замінити цю роль просвітництва в змозі тільки яскраві талантом особстосі-державники, та й ті з розумінням вже зробленого інтелігенцією до цього. Зацитувавши ще один уривок з цієї ж праці Міхновського, можна дещо привідкрити трагедію української інтелігенції:
«А коли так, то ми стаємо око в око з питанням: "Коли українська інтелігенція є, коли вона заступник суспільства, коли вона бореться, то чому ми не чуємо про цю боротьбу, не бачимо наслідків її і навіть не відаємо й про те, за що власне бореться нова інтеліґенція?"
Годі ось тут докладно відповісти на всі оті питання. Одно можна сказати, що первозвісника сучасного політичного українства - Шевченка не зрозуміло ні його власне покоління, ані поблизькі до нього. Коли Шевченко своїми стражданнями й смертю освятив шлях боротьби за волю політичну, національну, та економічну українського народу, то поблизькі до нього покоління з так званого українофільського табору на своїм прапорі написали: "Робім так, щоб ніхто ніде не бачив вашої роботи!" Ці покоління "білих горлиць" своїм псевдопатріотизмом деморалізували ціле українське суспільство в протязі півстоліття. Налякані стражданнями Шевченка, а почасти й прикростями, яких зазнали його товариші, ці покоління виплекали цілий культ страхополохства, виробили цілу релігію льояльяности, ці покоління своїм нечуваним сервілізмом, своєю безідейністю, своєю незвичайною інертністю відіпхнули від себе цілий ряд рухів молоді, що стояла на українсько-національному ґрунті. Ці покоління зробили український рух чимсь ганебним, чимсь смішним, чимсь обскурантним! Ці покоління надали українофільству характер недоношеної розумом етнографічної теорії. Ці покоління самі найліпше назвали себе українофілами, цебто людьми, що симпатизують Україні. Вони не хотіли навіть звати себе українцями. Тактика й політика українофілів довела до того, що ціла молода Україна з відразою від них одсахнулася, симпатій же старої України вони не змогли собі приєднати. Таким чином українофіли лишилися без потомства, і сучасна молода Україна вважає себе безпосереднім спадкоємцем Шевченка, а її традиції йдуть до Мазепи, Хмельницького, та короля Данила, минаючи українофілів. Між молодою Україною і українофілами немає ніяких зв'язків - крім однієї страшної й фатальної зв'язі - своєю кров'ю заплатити за помилки попередників.»
Ці слова були відповіддю на питання: «Куди поділась сучасна українська інтелігенція?» тоді, але й частину відповіді можна застосувати й до сьогоднішніх днів. Зокрема важко буде опонувати фразі про невидимість роботи інтелігенції на ниві заступництва та просвітництва за політичні права громадян в теперішній державі. Від одиничних представників лиш чути фрази типу, що останнім цих політичних прав і не потрібно або, що здобути їх більше ніж є неможливо. Але це ж брехня. І чи з інтелігенцією чи без неї права будуть здобуватись, ну а борня не припинятиметься до переможного кінця це вже точно.
Слава безсмертній Україні!
Анотація: Почувши виступи верховних зрадників, та їх способи вирішення проблеми соціальної справедливості невільно задаєшся питанням: а вони справді такі дурні чи тільки прикидаються? Мова йде про прийняття закону депутатами за яким скасовується соціальна допомога всім заробітчанам, методом вияснення хто поїхав закордон на більший термін.
Дійсно несправедливо, коли людина, маючи досить доходу, отримує ще й соціальну допомогу. Але чи правильно записати до цих гендлярів всіх заробітчан? Та чи правильним є підхід, що раз поїхав закордон на більший термін-значить обов'язково маєш привезти гроші в Україну, і депутати обов'язково мають порахувати ці гроші? Чи може критерії визначення соціальних махляторів є показник кількості майна яким хтось володіє? Та при чому тут депутати, до тяжко зароблених людських грошей в далеких країнах? І чи мають вони право осуджувати цих людей задля підняття собі рейтингів в своїх виборців?
Відповідаючи на ці питання, варто вияснити, а кого саме зібрались покарати депутати в такий спосіб. З проведеної дискусії під куполом мучення народного, стає цілком зрозуміло, що ці особи дуже далекі від того, як це заробляти гроші закордоном. При чому це стає зрозумілим ще й з того моменту, що крім потішити свою публіку(виборців), ніякої іншої користі від цього закону не буде.
Хто ж такі ті злосні заробітчани, що не дають спокою депутатам-промосковщикам і стали чуть не основною загрозою для них в останні тижні? Це хіба тільки в очах тих, хто ніколи не бачив оцих заробітчан, вони можуть виглядати так, як описував їх один з регіоналів(приблизний зміст сказаного на російській мові): «Ось один заробив грошей і відкрив собі ресторан, а другий на бусі по шість ходок зі Львова до Польщі в день робить і заробляє великі гроші. І ці люди ще й соціальну допомогу отримують?Вам люди мали розповідати(звертався до якогось іншого «хорошого») як вони обурювались, коли бачили як на Мерседесі за цією допомогою приїжджали. В той час, як інша частина недоотримує цю допомогу.» Казка очевидна. Бо більшість і близько цього не має-це міф. А запропонований Закон направлений саме проти всіх, а описаним людям він не зробить ні найменшої шкоди, бо їх соціальна допомога від корупції. При чому тут навмисно зроблено протиставляння Західної України-Східній. Це випливає з сформованої думки, що вся Західна Україна на заробітках. Мовляв, от заробляєте гроші ще й допомогу отримуєте, а на Сході багато хто недоотримує цю допомогу. Не знаю, може й справді їм з їх пенсіями не менше 800 гр. та всякими надбавками за шкідливість та статусами різними: дітей війни і т. п. не вистачає грошей, але ж чи цим сильно наїдяться, якщо заберуть в наших людей державні подачки названі допомогою?
А насправді ж більшість заробітчан-це люди які не знайшли гідної роботи в Україні. Де за ті копійки, що пропонується як оплата праці, ні навчатись, ні житло не купиш, лиш їсти та одягтися пристойно, а ще телевізор чи холодильник який в кредит можна купити. Не від добра закордон їдуть і не на курорт. Все життя там-це тяжка щоденна праця, без будь-якого психологічного комфорту, з думкою лиш: дома колись буде краще і можливо жити.(Це зі слів багатьох моїх знайомих, сам я на заробітках ще не був). А дома залишаються сім'ї...
Що ж запропонували цим людям депутати, скасували їм соціальну допомогу держави, наче це їх власна? Забрали її через те, що ті бач втекли від роботи на їх фірмочках за копійки? Це вони так мстяться за не підтримку їм, а ті кого вони підтримували в цей час мовчать в тряпочку і відпочивають на курортах? Хай поки що мотиви таких дій залишиться на їх совісті, а потім подивимся.
Цікаво, а чого ж депутати собі не по скасовують усілякі соціальні пільги від держави? Адже вони зовсім не бідні люди, і ті затрати, що йдуть на них цілком могли покрити всі недостачі? Та ж ні треба забирати завжди в того хто слабший, а для себе вони виправдання завжди знайдуть, тільки щоб жирувати й далі.
Про не дуже розумний спосіб визначення кому належить соціальна допомога по безробіттю, а кому ні, вже говорилось вище. Та мабуть іншого не знайшли як виясняти в прикордонної служби: хто поїхав закордон-той значить мусить мати гроші. Бо інший спосіб, логічний, це хто якою кількістю майна володіє, зачіпає прямо їх та їх чинуш, що «стравоходами» діляться з ними прибутками. От тому їм така недолугість скинута на невластиві функції прикордонникам. Але чи знають ці депутати, що ж не всім вдається заробити грошей, а є й процент, який терпить невдачу. Їх відповідно за цим, кидають взагалі на призволяще!
Чому ж люди все таки оформляють цю допомогу, їдучи на заробітки? А тому, що перш ніж поїхати, треба заплатити рекету, що вернутись звідти цілим і з заробленим, і таки попасти закордон на роботу, а не в лікарню, і коштує це від 1000 доларів(приблизно місячний заробіток). Про того ділка на бусі, що описував далекий депутат-це постійні зв'язки з митницею з цим самим рекетом, міліцією-це інша категорія людей, ніж заробітчани-це ближче до контрабандистів.
По друге, чого сім'ї отримують соціальну допомогу за свої родичів? А тому, що знову ж таки далекі депутати не врахували ще одної суттєвої речі. А саме, що оплата зароблених грошей, як правило, не є помісячною, а отримується по мірі виконаної роботи або привозиться не частіше як раз в півроку(чи три місяці). А на що ж жити сім'ї весь цей час? Якраз тут і дається чути мізерна, але таки допомога на певний час. Та це тепер має все менше значення, бо є інші варіанти отримати підтримку, не від держави, та правда й подяка відповідна буде-не державі.
Отже, такий Закон і такі наміри депутатів встановлювати соціальну справедливість-це лиш гнобити і заганяти далі в проблеми тих, в кого вони й так є. А ті, хто купив собі соціальну допомогу, той і далі її купуватиме, посміюючись над іншими. Тепер правда в нього буде більше грошей і вчасно їх отримуватиме, бо ж зі скількох «жуликів» цю допомогу знімають...
От так то, віддати політику в руки антинародні та антиукраїнські! А скільки ж запевнень, що живем собі окремо від них, так то воно так, але вони ж до нас добираються і добираються. Не втечеш і не сховаєшся навіть закордоном-найдуть спосіб дістати. Та нічого, пережили якось Кравчука, пережили Кучму, переживем і Януковича з Морозом. А що Ющенко спитаєте ви? А нічого, просто прокоментує, а потім підпише всі Закони видані Зрадою в ході якихось домовленостей та й по всьому.
На сам кінець напрошуються самі собою слова: Надійся на себе Українцю, бо ніхто крім нас!
Уже не раз було чути багато слів з оцінкою Українського Визвольного Руху ОУН-УПА від різних людей. Та що про цю боротьбу казав сам Провідник, і яким цей Рух був в його оцінці, а також які цілі та засоби вважав гідними цього високого завдання? Для вияснення цього питання тут подано інтерв'ю Степана Бандери іноземним журналістам.
Не довіряти даним словам не має причин з огляду на такі умови: Західні Держави пильно слідкували за діяльністю ОУН, що поширилась за межі Україні по мірі витіснення та переслідування українських патріотів НКВД, німецької та польською спецполіцією. Тому будь-яка брехня, після викриття ставила б під загрозу перебування в цих країнах багатьох колишніх та дійсних членів ОУН. Також покладались деякі надії на допомогу Західних Країн в боротьбі проти поширення російського більшовизму в Європі, і брехня могла істотно зашкодити намірам співпраці. Та найголовнішою причиною правдивості цих слів є те, що відповіді, дані в інтерв'ю, були доступними для членів ОУН-УПА, які б точно не сприйняли й крихти неправди. Ось друкована версія цього інтерв'ю Степана Бандери:
Привітавши журналістів, Степан Бандера заявив, що, йдучи назустріч часто висловлюваним побажанням чужинних журналістів, хоче дати їм інформації і вияснення про сучасні визвольні змагання України, щоб вони могли вірно поінформувати про них західні народи.
Питання: Яке Ви займаєте становище?
Відповідь: Голова Проводу Організації Українських Націоналістів.
Які цілі має ОУН?
Визволення України, повалення стану поневолення України большевицькою Росією, відбудову Самостійної Української Держави на українській етнографічній території, знищення російського імперіялізму, розподіл СССР на самостійні національні держави всіх поневолених Москвою народів.
До якого державного ладу змагає ОУН?
До народоправства (демократії) і соціяльної справедливости. ОУН бореться проти большевицької диктатури, тоталізму, проти комуністичного суспільного поневолення й визиску. В українській державі український нарід свобідною волею має вирішувати сам про її державний і суспільний устрій. Українська держава запевнить свобідний розвиток усіх ділянок життя - релігії, культури, господарства, забезпечить всебічну особисту свободу і справедливість усім громадянам України, свободу індивідуальної і збірної діяльности громадян на суспільно-політичній, господарській, культурній і на інших ділянках.
Яким способом хочете досягти своїх цілей?
Революційною, збройно-політичною боротьбою цілого українського народу в спільному протибольшевицькому фронті з іншими поневоленими народами.
Чи ОУН є політичною, чи мілітарною організацією?
ОУН є визвольно-революційною організацією, яка єднає в собі елементи організації політичної і мілітарної, відповідно до того, що українська визвольна боротьба є одночасно і суспільно-політичним процесом і збройною мілітарною дією. Діяльність ОУН полягає на унапрямлюванні й організуванні протибольшевицьких і протиросійських процесів і акцій, з українським національним, самостійницьким змістом у всіх ділянках життя. Членські кадри ОУН підготовляються однаково до політичної, як і мілітарної боротьби, та ведуть її в обидвох формах.
Які є сили українського визвольного руху?
Українські визвольні змагання очолює Українська Головна Визвольна Рада, що постала 1944 р., діє в Україні, як революційний найвищий орган українського народу в протиставленні до московської експозитури - т. зв. уряду УССР. УГВР, що має характер революційного парляменту, і її виконний орган - Генеральний Секретаріят - перебувають ввесь час в Україні.
Українська Повстанська Армія - це підпільна революційна військова формація, що веде мілітарну боротьбу в рамцях цілої революційної дії.
Яке є відношення між ОУН і УПА?
Найтісніша співдія. УПА постала із збройних відділів ОУН під час II світової війни, коли мілітарна боротьба розгорнулася у великих маштабах, на два фронти, проти німців і проти большевиків. Основою УПА стали військові відділи ОУН, але в УПА входять теж не члени ОУН, всі, хто хоче брати участь у збройній боротьбі проти ворога за волю України. УПА побудована й діє на принципах чисто мілітарних в достосуванні до підпільних умов. УПА веде мілітарні операції в рамцях цілої революційної боротьби, яку практично організує й провадить ОУН.
Чи ви є комендантом УПА?
Ні. Головним Комендантом УПА є ген. Тарас Чупринка.
Яке його відношення до ОУН?
Він є другим Головою Проводу ОУН.
Які є дії УПА?
Операції УПА, їхні розміри і форми є кожночасно достосо-вані до ситуації. Під час війни і зразу після її закінчення УПА діяла більшими військовими одиницями, переводила мілітарні акції великих розмірів, опановувала повністю великі територіяльні смуги.
В сучасній, стабілізованішій ситуації, форми дії УПА е інші, як під час війни. В роках 1945-1948 большевики кількома наворо-тами провадили масові акції для ліквідації політичного підпілля. Багато дивізій оперували по кілька місяців по цілій території України. Коли дивізії совєтської армії виявились дуже мало надійними, від 1946 р. большевики уживають майже виключно військ НКВД. Ані відділів УПА, ані цілого революційного підпілля ОУН большевикам не вдалося знищити.
Тепер УПА діє меншими, роздрібненими відділами. Головні цілі сучасних мілітарних дій УПА такі: посилення загального суспільно-політичного революційного процесу; захист населення перед винищуючими акціями НКВД, як, напр., масові вивози; паралізування і нищення осередків поліційного й економічного терору; революційно-пропаґандивні рейди до інших підбольшевицьких країн для підсилення тамошніх революційних рухів; розвиток і удосконалювання методів збройної революційної боротьби; унагляднення усім народам в СССР, що збройна революційна боротьба можлива й успішна в кожних обставинах, всупереч усім зусиллям большевицького терору; революціонізуючий вплив на совєтську армію; втримування в постійній дії основних кадрів революційної армії, яка у відповідний час буде здібною зорганізувати і повести до боротьби маси зреволюціонізованого вояцтва.
Чи з боку большевиків були інші спроби довести до припинення боротьби, напр., заклики?
Так. Від 1944 до 1947 р. большевицький уряд кількакратно звертався з офіційними закликами до українських революціонерів, щоб вони занехаяли боротьбу, приобіцював "амнестію", говорив про українську державу. Українці надто добре знають москалів, і того роду підступні звернення не мали жодного послуху.
В інших країнах, напр., у Польщі, де підпільні сили частинно далися піймати на такі підступні потягнення большевиків і вийшли з підпілля, це привело не тільки до значного послаблення і демобілізації протибольшевицького підпілля, але також до поступового ув'язнення, вивозів і ліквідації всіх виявлених підпільників (Тут мається на думці членів польського підпілля, головно АК - "Армії Крайовей" - Д. Ч.)
Який кількісний стан УПА? Це таємниця.
Чи можете подати орієнтаційні дані з минулого про кількісний стан і про розміри більших операцій УПА?
На переломі 1944 і 1945 рр. наші вороги, німці й больщевики оцінювали в своїх розвідчих звітах стан УПА на приблизно 200 тисяч війська.
В одному з більших кількаденних боїв проти однієї частини УПА з большевицького боку брали участь 3 дивізії (бій в смузі Чорного Лісу на Підкарпатті в 1945 р.). Відділи УПА, завдавши великі удари большевикам, зуміли прорватися з оточення.
Яку зброю має УПА і звідки?
Всю зброю УПА здобуває на ворогові. Зокрема великі запаси зброї походять з часів війни. Головною зброєю є машинові кріси й пістолі, різні Гранатомети, ручна протипанцерна зброя, легкі протипанцерні гарматки.
Чи УПА має танки, літаки, артилерію і чи большевики вживають їх проти УПА?
Большевики, так як і німці, вживають проти УПА і танків, і літаків та артилерію. УПА літаків не має. Танків і Гранатометів уживали відділи УПА тільки деколи, в поодиноких боях, захопивши їх від ворога.
Як численна є сила ОУН?
Сила ОУН не міряється кількістю її зорганізованих членів. Вона полягає в тому, що ми мобілізуємо, організуємо і направляємо до плянової боротьби самостійницькі стремління і протибольшевицьке наставлення цілого українського народу. В боротьбі ОУН бере участь велика частина українського народу в різних формах та підтримує і співчуває їй увесь народ за вийнятком малої жменьки комуністів і їх прислужників.
Як можна оцінювати протибольшевицький потенціял в Україні?
Половина з коло 45 мільйонів українців візьме безпосередню активну участь в протибольшевицькій визвольній революції. (Решта - нездібні до безпосередньої боротьби).
Як Ви стали провідником ОУН?
Вибраний на голову Проводу ОУН. В 1940 р. вибраний тимчасово Конференцією, в 1941 р. Великим Збором, найвищою установою ОУН, яка встановлює програму, організаційні закони і покликає Провід. Востаннє вибраний по виході з німецького концентраційного табору Конференціями ОУН в Україні в 1945 р. і в 1947 за кордоном. (Рішення обидвох конференцій мають силу постанов Великого збору ОУН - прим. Ред.).
Коли, де і чому ув'язнили Вас німці?
В 1941 р. після проголошення відновлення Української Держави проти волі й плянів гітлерівської Німеччини. В'язнили до 1943 р. в тюрмі ґестапо в Берліні, а потім до вересня 1944 в концтаборі Захсенгавзен в Оранієнбурґу.
Коли і чому звільнили Вас?
Восени 1944, як уже відступали з України, німці звільнили мене й малу частину українських націоналістів, стараючись приєднати собі прихильність українців. Пропозиції співдії я відкинув, так само як й інші. Німці держали мене під поліційним наглядом, з під якого я втік на початку 1945 р.
Чи німці пропонували українцям співпрацю, обіцюючи державну самостійність?
Під час війни гітлерівська Німеччина ніколи не ставилась направду позитивно до справи української державної самостійности, тільки намагалася заманити сумнівними обіцянками в далекій перспективі.
Чи український народ не сподівається визволення від війни між Америкою і СССР?
Ми рахуємо тільки на визволення власною боротьбою, протибольшевицькою революцією. Війна може створити пригожі обставини, бути помічною. Але на визволення чужими силами Україна не рахує.
Коли буде революція в Україні?
Загальний революційний зрив в Україні і в інших підбольшевицьких країнах прийде у пригожий для того момент. Більше значення матиме дозрівання революційного процесу серед широких народніх мас, зокрема серед інших народів та зріст революційних настроїв у совєтській армії. А в другу чергу ролю відограє пригожий момент.
Чи Ваш рух діє теж в совєтській армії?
Так. Ведеться успішна пропаґандивна й підготовча акція серед вояцтва совєтської армії, українців та інших національностей, щоб вони, замість захищати большевицький режим і московський імперіялізм, у відповідний час стали проти нього, в боротьбі за свободу, по боці визвольної революції.
Як уявляєте собі пригожий момент для вибуху революції?
Він може мати внутрішній характер - крайньо скрутне положення цілої большевицької системи і режиму, зокрема економічне заломлення. Внутрішній розвиток СССР йде по цій лінії прогресивно. Або друга можливість: криза зовнішнього характеру, війна, чи інша форма великого натиску на СССР ззовні.
Чи народ в Україні не рахує на те, що Америка розпочне війну з СССР?
Ні. У нас люди знають, яке є відношення і яка політика Америки супроти СССР. Але знають, що війна така прийде невідхильно. СССР підготовляється до неї і її викличе.
Звідки знаєте і які е познаки, що СССР підготовляється до війни?
Маємо відомості про те, що діється в Україні і на цілому просторі СССР. Підготування большевиків до війни іде в різних ділянках: а) психологічна мобілізація під прикривкою гасла "за мир"; большевики ведуть пропаганду, що Америка готується до аґресії і СССР мусить її відбити, знищити англо-американський імперіялізм, б) СССР тримає під зброєю багато річників, веде інтенсивний військовий вишкіл всієї молоді не тільки в армії, але теж в комсомолі, в різних парамілітарних організаціях, в) ціле господарство СССР і сателітів наставлене виключно на підготування війни, розбудову воєнного промислу, упослідження всякої продукції для мирних потреб, г) інтенсивна розбудова великанських повітряних сил, морської фльоти, зокрема підводних човнів, будова доріг виключно в пляні потреб аґресивної війни, інтенсивне будування летовищ, великих підземних воєнних магазинів, розміщення їх на окраїнах території СССР, при шляхах випадів і в країнах сателітів - все це наглядно вказує, що СССР готується до війни поза власними кордонами, до аґресії.
Коли, на Вашу думку, СССР викличе війну з Америкою?
Тоді, як вже не зможе більше здобувати в "тихій війні", коли на Заході не буде мати більше успіхів у своїй комуністичній, розкладовій і підривній дії і як наткнеться на твердий спротив у своєму просуванні на схід, в Азії, як це сталося на Близькому Сході. Тепер СССР не потребує одвертої, повної війни, доки при пасивності західних держав здобуває легше і більше без великого риску.
Чи Ви хочете спровокувати війну між СССР і Америкою?
Ми не маємо змоги цього зробити ані це не лежить в сфері наших завдань. Ми ведемо свою власну боротьбу і дбаємо про спільний визвольний фронт усіх поневолених большевизмом народів. А питання війни західних держав з СССР - це справа захисту їхніх життєвих інтересів.
Коли б дійшло до війни між Америкою і СССР, чи тоді вибухла б революція в Україні?
Якщо б воюючі проти СССР держави виразно й зобов'язуюче задеклярували підтримку українським самостійницьким змаганням, визнали українську державність, як одну з цілей війни, і на ділі трактували Україну та її союзників, нашу визвольну боротьбу за союзника - тоді наша революційна боротьба велась би за таким пляном, щоб якнайбільше причинитися до швидкого і повното повалення спільного ворога і до встановлення миру.
На випадок іншої постави держав, що воюють проти СССР, ми трактували б їх війну як також чужу нам справу і свою власну боротьбу провадили б виключно за власним пляном, як це для нас було б найкорисніше, не маючи підстав координувати її з воєнними плянами противників СССР.
Чи ОУН дістає допомогу від американців?
Ні.
Чи співпрацює з СІС? (Американська контррозвідка)
Ні. Натомість знаємо, що різні люди підшивалися під фірму Організації і вводили в блуд американські чинники.
Чи большевики старалися зробити на Вас атентат?
Так. Служба Безпеки викрила трьох аґентів НКВД, які мали таке завдання.
Чи міг би хтось з журналістів піти в Україну і побачити там Вашу боротьбу?
Засадничо так. Передумовою до того є повне обостороннє довір'я і вимога взяти на себе ризико. Приблизно половина людей, що виконують завдання зв'язку між краєм і закордоном - гине.
Скільки приблизно з України бійців УПА в рейді до Німеччини? Чи ще прибувають такі відділи?
Перед двома роками до Німеччини й Австрії пробились рейдом приблизно 300 вояків УПА і членів ОУН з західних українських окраїн під Польщею. (Не "околиць" - як подали деякі чужинні газети - Ред.). Вони дістали наказ перейти сюди тоді, коли після дворічної боротьби з тих теренів виселено все українське населення.
З матірних українських земель приходили тільки малі групи для зв'язку.
Наприкінці Бандера звернув увагу західних кореспондентів на такі питання:
Дотогочасна політика й тактика західних держав супроти СССР має багато хиб, які шкодять боротьбі проти большевицького наступу на ввесь світ.
Розмежування большевизму від російського імперіялізму є неправильне. Не можна знищити одого, залишаючи другий, а вже цілком нереальна концепція, мати одного з них за союзника проти другого.
Такою хибною концепцією є ставка на російські сили, які виступають проти большевизму, а самі є за втриманням імперії, яка поневолює інші народи.
Рівнож помилковою є ставка на т. зв. тітоїзм, націонал-комунізм, з надією, що його вдасться мати союзником проти СССР. Це другий троянський кінь. В світовому змагу комуністи знайдуть спільну мову з СССР. Пактуванням з Тітом і т. п. західній світ позбавляє себе ідейного обличчя в боротьбі з большевизмом.
Багато шкоди в протибольшевицькому фронті накоїла концепція протидіяння большевицькій системі методами легальними, парляментарних виборів і т. п. В країнах новоокупованих Совєтською Росією, в т. зв. сателітах спрямування національних і протибольшевицьких змагань на той шлях легальної боротьби принесло великі втрати, демобілізацію і заламання протибольшевицьких сил. До цього причинилась політика західніх держав, яка штовхала ті народи на такий шлях. Проти большевизму - системи безоглядного терору, безправства, тоталізму - є можливий тільки один спосіб визвольної боротьби для поневоленого народу - безкомпромісова революція.
Західній світ недобачає і недооцінює найпевніших і найтвердших сил в світовому змаганні з большевизмом - революційних визвольних рухів поневолених народів.
Так само як Україна, багато інших народів ведуть свою боротьбу з большевизмом, з російським загарбницьким імперіялізмом. Національна ідея, змагання за свою самостійність і свобідний розвиток, дає тим народам силу витривати в найтяжчому змаганні тоді, коли могутні держави пактують з СССР.
Тепер боротьба наших народів не йде осамітнено. Усі самостійницькі, революційні сили єднаються в Антибольшевицькому Бльоці Народів, творять спільний фронт визвольної боротьби. В АБН входять визвольні рухи таких народів: азербайджанці, білоруси, болгари, грузини, естонці, ідель-уральці, козаки, литовці, лотиші, мадяри, румуни, серби, словаки, туркестанці, українці, чехи, хорвати.
Чому нема в АБН поляків?
Бо польські політичні чинники за кордоном не погоджуються на принцип самостійних національних держав в етнографічних границях, що його прийняли усі народи АБН. Вони хочуть прилучити до Польщі частини земель українських, білоруських, литовських і ін. Але на рідних землях існує співдія українського революційного руху з польським протибольшевицьким підпіллям, яке не обстоює імперіялістичних позицій.
Закликом, що протибольшевицькі сили західних народів повинні підтримати визвольну боротьбу народів АБН, не тільки в ім'я вселюдських ідеалів, але теж у своєму власному інтересі, закінчилося інтерв'ю С. Бандери з чужинецькими журналістами.
Припис: матеріал використано з файлу chm (скомпільований файл сайту для автономного перегляду) під назвою Степан Бандера, доступного за адресою: http://neznanijbrat.mylivepage.com/file/index
Структурно це виглядатиме не як порівняння чогось з чимось, хоч так і здаватиметься. Тобто протилежні тези-гасла будуть рівнозначними штрихами на загальній картині. Але в другій половинні статті буде спроба порівняння отриманого «рисунку» на предмет неправдивості та внутрішніх розбіжностей. Читати другу половину, не прочитавши першої половини статті, не бажано, бо можна неправильно трактувати описане та не зрозуміти висновку.
Варто також зазначити, що гасла та тези, які будуть використані в аналізі, не є абсолютно єдиновладними визначальними показниками загальної картини суми політтехнологій. Оскільки є безліч моментів регіонального значення, що використовувались для впливу на думку людей в потрібних напрямках. Але все ж можна прийняти, що ці «моменти» не значно поправляють домінуючого значення загальновідомих в країні гасел. Джерелом цих фраз будуть відомі тези, що використовувались як на дорогих виборчих кампаніях, так і в часі між ними, задля виправдання тих чи інших дій.
На цьому етапі, хоч не хоч, але для аналізу потрібно, варто провести межу між основними протиборчими сторонами. Необхідність такого, не популярного кроку, що ділитиме українських громадян, зумовлена реальною картиною партій які потрапили до теперішньої Верховної ЗРади, яка на сьогодні з невизначеним статусом. Для вирішення поставленого завдання, зайвим є занурення в різноманітність політичних сил та існуючих внутрішніх в них розбіжностей. Оскільки в момент голосування вибір був відданий за найбільш білішу партію з «білих», а решта «чорні»-відкидались. Тому основною лінією розподілу симпатій громадян України буде поділ на прихильників Помаранчевих та Біло-голубих політичних сил.
Помаранчеві гасла, які описують якою бачать Україну та її громадян ці сили, тобто в чому полягає позитив для України та як його досягти:
«Не зрадь Майдан». Це наполягання на тому, щоб не забували момент помаранчевої революції, що в принципі навіть опоненти не в змозі забути, та пам'ятали ті вимоги і протест, що були висунуті в той час. Розрахунок тут на те, що виборець вибиратиме з тих партій, які містять найбільше число пунктів своєї програми, що відповідають висунутим вимогам на Загальноукраїнському Майдані.
«Україна-Європейська країна». Гасло приваблює людей європейськими стандартами та якістю життя, які є вищими ніж зараз в Україні на порядки. Сюди входить багато супутніх, які є по суті частиною цього.
«Україні-одна державна мова». Питання пов'язане з національними інтересами і таким чином відбувається завоювання прихильності в бажаючих бачити Державу Україна з «українським обличчям».
«Комуністичний режим нищив українців». Наголошення на необхідності відкриття правди, що роками замовчувалась за вказівкою комуністичної партії. Тут здобувають прихильність в тих, хто так чи інакше постраждав чи вважає злочином в минулому «залізну руку партії».
Помаранчеві гасла, які описують опонентів (біло-голубих політиків), тобто в чому полягає негатив для України та як його усунути:
«Ні відродженню злочинного кучміського режиму». Йде мова, що більшість вірних послідовників кумівських методів управління належать саме до біло-голубих.
«Ні впровадженню азіатських стандартів життя». Це критика опонентів за визначення пріоритетними напрямки економічної співпраці з Росією замість Євросоюзу.
«Ні російському шовінізму та неоколоніалізму». Наголошенні на тому, що біло-голубі постійно підігрують інтересам Російської Федерацію, не зауважуючи при цьому, що здають інтереси Українські.
«Ні псевдодемократії з кланово-олігархічною владою». Підкреслення факту домінування великого капіталу в опонентів та відкрите лобіювання його інтересів через займані державні посади.
Біло-голубі гасла, які описують якою бачать Україну та її громадян ці сили, тобто в чому полягає позитив для України та як його досягти:
«Покращення життя вже сьогодні». Базуючись та користуючись моментами перебування при владі, наголошується на піднятті рівня життя зараз, з огляду на економічні показники за ті періоди. Тобто йде розрахунок на тих людей які зв'язують підняття свого рівня життя з прямими наслідками урядування біло-голубих.
«Дружба з Росією». Тут йдеться про вигоди від існування меншого числа розбіжностей в поглядах на певні речі, як то зовнішня політика. Розрахунок йде на тих, хто має родичів в Росії або є вихідцем звідти, чи просто вважає що від цього росте економічна ефективність торгівлі.
«Російську-другу державну». Наголошується на існування різноманітних національних груп на території України та бажанні їх бути рівними з усіма. Прихильники цієї тези вважають, що мають право говорити на російській мові будь-де і будь-чим би вони не займались.
«Захистити промисловість України». Представляється українську промисловість як основу економіки та необхідність її захисту. Виборцями є люди пов'язані з цією галуззю.
Біло-голубі гасла, які описують опонентів (помаранчевих політиків), тобто в чому полягає негатив для України та як його усунути:
«Геть помаранчеву чуму». Не сприйняття ідей висловлених на Майдані, та незадоволення результатами виборів Президентського туру Виборів.
«Ні не професіоналам». Підкреслюється нездатність керування людьми, які представляють опонентів і на їх думку не справлялись за періоди їх перебування при владі.
«Фашизм не пройде». Таким гаслом окреслюється все, що перечить гаслам про рівність російської меншини і титульної української нації.
«Ні керування державою представника однієї частини України». Протест проти представництва тільки інтересів однієї частини України та не врахування думки іншої.
Отже, узагальнюючи наведені роз'яснення по переліченим гаслам можна побачити типові характеристики прихильників і Помаранчевих і Біло-голубих як в їх власних очах так і в очах опонентів.
Біло-голубі прихильники виглядатимуть за цією схемою приблизно так:
Не брав участь на Майдані; знає про досягнення уряду біло-голубих і вдячний їм за це; вважає Росію пріоритетним союзником України та бажає, що все робили разом, а наша держава як менша, узгоджувала з РФ всі питання; бажає говорити по-російськи всюди, бо переконаний, що всі його розуміють; вважає промисловість за бич економіки, тому власників заводів необхідно підтримувати; а також категорично не сприймає помаранчевих; вважає всіх не біло-голубих не професіоналами; переконаний що відбувається українізація російськомовних; вважає що Україною керують тільки представники Правобережної України та заважають працювати представникам його регіону.
Помаранчеві прихильники виглядатимуть за цією схемою приблизно так:
Учасник Майдану(або співчуваючий йому); переконаний у необхідності та кращості Європейського курсу; переживає за національну культуру України, сприймає комуністичне минуле як більше гіршого ніж доброго; а також не сприймає насилля над тими людьми, що говорять неугодні комусь речі; не сприймає обману навіть якщо це трактується як для їх добра; протестує проти нерівноправних стосунків з Росією, навіть якщо за це треба буде «поплатитись»; бажає рівності перед законом усіх в тому числі і капіталістів і політиків.
Аналіз отриманої картини.
Все, що стосувалось отриманого опису в кожному поясненні потребує додаткового коментаря по кожній тезі(гаслу). Сформована таким чином картина є наближеною до реальних уявлень та світогляду багатьох громадян України, які мають хоть якість політичні уподобання. А реально така картина є неправильною, не тільки через похибку не врахування всіх додаткових моментів, а в основному через напівправдивість цих тез та приховування умов їх застосування. По суті до кожне пояснення у описах прихильників містить протиріччя явне або приховане.
Поправка до форми Помаранчевих прихильників:
Перш за все варто зазначити, що зайвим є відрізанням частини тих хто не був на Майдані з повним переконанням в їх політичній необізнаності через це. Європейський курс вимагає європейського шляху, а відповідно і вміння по-європейськи справлятись із завданнями. А у нас таких людей бракує в цілому. Дрібні підприємці, що пробують творити середній клас як в Європі, наштовхуються на непереборні обставини сьогоднішньої української реальності з рекетом, хабарами чиновникам, мінливістю вітру в політиці і т. п., що лишає від їх європейськості тільки бажання бути схожими. Надії тут марні. Інша річ переживати за національне: за відродження та збереження традицій, мови літератури, і т. п., тобто етнічної унікальності. Та тільки діло одне переживати, а діло інше-працювати та не шкодити цьому, а ще головніше не протиставляти цей процес прогресу. З комуністичного минулого нашої країни й справді можна вибирати ліпше й лишати гірше, але варто розуміти, що ліпше за комунізму-це в сто раз гірше ніж при аналогічних можливостях в Європі, і в тисячі раз комфортніше якщо це ліпше робилось би при Самостійній Україні. Про неприйняття обмеження свободи слова можна багато чого додати, бо в самому понятті «свобода слова» багато нюансів. Тому виступи проти існування наглої цензури-це виступ проти рудиментів тоталітаризму. Обман ж має двох винуватців-того хто дурить і той, хто дає себе обдурити. При чому проблема зараз не у відсутності правди, а в неможливості її встановити на належний рівень, притягнувши до відповідальності брехунів всенародних. Бо хіба це кара за обмани такого масштабу-програш на виборах? Та й завжди є шанс впливати на ситуацію навіть програвши, якщо знати де лежать ключі до відповідних замків. Протест проти неправомірного тиску Росії, в першу чергу треба оформляти правильно дома, в Україні, а не сумбурно. Також завжди чогось забуваються учасники спробувати убезпечити себе від додаткових можливих шляхів шантажу, що дозволяє навіть не значним непорозумінням переростати в широкомасштабне протистояння. Для рівності перед законом усіх, треба себе спочатку спитати, а як я би поступав маючи такі гроші і необхідність їх захищати... В загальному ж це питання системи, і від прийняття, вибитого одноразовим мітингом якогось обмеження для свавільників, результату не буде.
Поправка до форми Біло-голубих прихильників:
Фактично у такому світогляді присутня невиправдана ненависть до учасників Майдану, думаю вони й самі не здатні пояснити чого такий антагонізм до тих, хто брав в ньому участь. Швидше всього цих людей переконали, що стояли саме проти них, а не проти кучмівського режиму та його соратників і приємників. Що до успіхів урядів біло-голубих, що перегукується наче б то з їх професіоналізмом і відповідно з не професіоналізмом помаранчевих, то тут суб'єктивне сприйняття дійсності. Оскільки очевидно, що так званий економічний підйом-це подачки на короткий термін, і у випадку приходу нової влади не треба пояснювати чого збирались скасувати всі добавки чи куди поділись за анонсовані успіхи. Що до дружби з Росією, то тут відбувається деяка зрада Держави задля користі своєї та вишукування відповідних виправдань цьому, як то економічний зиск чи ще щось. Але насправді ж зрозуміло, що дарма ніхто нічого не дасть, а тим більше іноземна держава, це ілюзія свояцтва(братнього слов'янства). Ще одне питання, це статус російської мови, який вперто намагаються випхати на рівень державного, а обґрунтовують свої дії бажанням рівності. Насправді це свідоме руйнування української держави руйнацією єдиного коду передачі інформації. Бо справа не в тому, хто як дома говорить, а як відбувається обмін інформацією в державній сфері. Наприклад документація, фіксація подій, Держстандарт, правове поле і т. п. Перекласти всі ці гори матеріалів на російську не вийде. А тих, хто пробує не допустити цього та пояснювати цей момент загрози Державності через введення другої державної, називають злісними українізаторами. Друге хибне уявлення , яке очевидним, що помаранчеві представники представляють інтереси тільки однієї частини території України. На своїх звісно не дивляться бо вони все одно виглядають в очах біло-голубих виглядають краще. Але політичні змагання, на те й змагання, що має перемогти якийсь один курс, а не два паралельні. Тобто, звісно, з думкую опонентів зобов'язані рахуватись та вислуховувати всі зауваження та пояснювати причини їх не врахування, якщо це є чимось новим, але головний шлях має бути один.
Висновок.
Як заключення можна констатувати наступне. Хоча в ході міркувань випливає, що гасла є обмежені в дії та теоретично до кінця не обґрунтовані, але існування таких поглядів і поширення далі це не зупиняє. За даних умов, виправити цей недолік може тільки час, або заміна всього цього новою ідеєю, яка зробить ці гасла скучними застарілими і заїждженими. Вірно тільки одне-Україна є, була, і буде! А то, за що ж така борня йде?
Не судилося, видно, постати перед правосуддям міністру внутрішніх справ незгодних регіонів та їм співчуваючим. Тепер полікований захоплювач приміщення Генеральної прокуратури та заодно й провокатор, спокійно може повертатись в Україну. Завжди в нас так: державні злочинці на найвищих посадах, ще й хвалу офіційних органів держави отримують, а хто курку вкрав, бо їсти хотів-того в тюрму на 2 роки та тавро негідника.
Зрозуміло, що після офіційної відставки Шемчука, ніхто справою проти Цушка, яку він відкрив, займатись не буде. Найпевніше, саме по причині необхідності повернення цього Міністра Внутрішніх Справ зараз, так поспішили регіонали позбутись незручного заступника. Тільки для чого його терміново повертають? Час покаже... З огляду на ті події, що відбулись після «захворювання» Цушка, очевидно помітна потреба взятись за керування відомством МВС, бо все почало йти в анархічному руслі, що створює незручності і головним свавільникам-регіоналам з урядом. А заміну вони виставити не могли через політичні мотиви, от і пішли шляхом узаконення злочинів.
Але куди ця дорога веде?-Туди, звідки починалась. Знову прибиратимуть незгодних бульдозерними темпами під вереск шокованої публіки(опозиціонерів), та час від часу критику Ющенка, що відірветься на хвилинку від філософських роздумів про демократію. Осміліє після повернення Цушка Мороз, а то давно не приймались вже дієвих рішень у стінах Верховної ЗРади, де він спікерствує, та лиш підготовлюються до них.
Найпершою ціллю, швидше всього буде Кіхтенко з Внутрішніми Військами та його союзники, можливо Гелетей з Управлінням Державної Охорони. А для цього коаліціантам потрібно володіти ситуацією в МВС якнайжорсткіше. З суддями питання вже вирішене на користь регіоналів: Кидалов звільняє-Верховна ЗРада призначає, а Президент-коментує. На цьому фоні важливість відповідальності Цушка за вчиненні ним і його підлеглими дії в Генпрокуратурі якось випадають із виду, цього їм і треба. Далі сценарій відомий: «Бандитам-тюрми» заміняється на «Демократія понад усе» і бандити отримують слово в парламенті і посади. Легалізатор в нас відомий, при чому це вже приймається як об'єктивна обставина.
Жаль тільки тих людей, що свого часу по-виявляли себе, не інертно спостерігаючи за розвитком ситуації, а виступили на стороні Президента проти Цушкістів і їх підтримуючих. Одним з таких і був прокурор Криму Шемчук, який за волею Ющенко був виставлений з «голими руками» проти всіх регіоналів, які завідома не збирались здавати своїх позицій. І тепер вже, використавши в конфлікті Шемчука, як призначеного генпрокурора проти Піскуна, відправили назад в Крим, ніби нічого й не сталось. Ось вам це і зовсім не кінець історії конфлікту...
Супроводжується це з боку політиканів постійними обзиванням та розмальовуванням «нерозумних людей», що мають якісь претензії до них останніми моральними негідниками без права на апеляцію. Бач соціальний статус не позволяє всерйоз сприймати слова критики кинуті в бік політиканів. Все це, аж дуже вже схоже на історичні форми панщини з характерними проявами презирства та показним представництвом інтересів Держави.
Не заглиблюючись детально та далеко в історію, все одно можна знайти багато схожих рис сьогодення з проявами такого явища в нашій історії як панщина:
Матеріальний статус депутата має бути на позначці не менше мільйона. Це вкоренилось особливо, тепер. В перші ж роки Незалежності, після 1991 року, в парламент потрапляли люди і не мільйонери. Бо, по-перше, було їх мало, а по-друге вони виступали представниками від округів, тобто люди їх знали не тільки по словам та ораторській майстерності, а й по вчинкам. Тепер таких кандидатів, які мають перспективи через народне визнання не беруть до уваги. Тому що пішла мода така, що якщо не заробив мільйона, то ти не достойний бути при владі (Слова Ющенка: «...Не збудував і собачої будки», що в селян сприймається як не збудував собі і хатинки двоповерхової). Над всім іншим, для задоволення «вимог» електорату, попрацюють політтехнологи та піарменеджери. Колись щось подібне було в Римському Сенаті, тільки там зарплати члени сенату не отримували, а після смерті їх майном розпоряджались інші.
А що ж тут схожого з розділенням на панів та простолюдинів з кріпаками? А спільного те, що, як і у випадку панщини, з рахунку скидають значну кількість людей, яких відстороняють від участі у впливі на загальнодержавні процеси (на політику) через несправедливий штучно створений бар'єр. Тобто депутати вважають, що вони не просто краще розуміють за інших, бо «заробили» по мільйону і хатки побудували, а впевнені в своєму праві приймати рішення які явно шкодять всім крім них самих. Так і пани кріпаків виховували для їх же «добра» та «урозуміння», що від «опіки» їм тільки краще.
Спадковість, що значно звужує і наближається до виключення можливості попадання на посади, які традиційно зайняті людьми з іншого соціального прошарку. Тут роз'яснення багато не потрібно, це відчутно по життю і з панщиною схожість очевидна.
Психологічний комфорт забезпечується тільки у відповідній соціальній групі, що чим більш маргіналізованіша тим зручніша. Відчуття спільності працює тільки в межах окремої групки людей, де явно виражені однакові інтереси, а все інше це загроза. Схожість з панщиною тут в міжусобицях, відсутності правдивої цілі, бо кожен розуміє, що інший теж не щирий і дбає про свій інтерес.
Закон не для всіх найбільше дратує вроджене відчуття справедливості у людей. В часи закріпачення, закон для простолюдинів-це спосіб тримати в «покорі та порядку нерозумних», згідно їх «призначення за родом». А між собою панство мало інші закони, що були справедливіше у їх взаємовідносинах ніж у відповідному випадку простолюдинів. Так і зараз, між депутатами діють негласні правила, де вони тримаються паритету. Між людьми ж пропагують зовсім іншу систему відносин, причому нічого при цьому не роблячи на її втілення, а лиш у випадку коли в них є якийсь інтерес.
Фінальним підтвердженням руху так званої політичної еліти до моделі панщини може стати звична річ в таких випадках-Революція.
Припис: Звертання пан і пані втратило тепер те негативне враження, що описано в історичній частині статті. Його широко стали використовувати в Галичині як символ того, що українці є рівними людьми з поляками, останні з яких за часи окупації Польщею України займали статус «панів». Зауваження друге-це існування хороших панів-депутатів не усуває загальну тенденцію.
Якщо відкинути всі словесні нашарування на цю, так звану, спробу вирішення проблем в Армії України, то випливає зовсім неприваблива картина з питанням а що буде далі? Зокрема основною тезою запропонованого Законопроекту є спроба змусити заплатити випускників, якщо вони не йдуть далі служити. Таке вже провернули з звичайними Університетами, та тільки виявилось, що роботи запропонувати їм не в змозі. Інша справа Армія, тут можна багато кого «розмістити»...
Дивні ігрища політиканів навколо навчальних закладів, що покликанні випускати освічених офіцерів, вже не раз тривожили суспільство, а потім тихо заминались. Зараз «заминання» дорого коштуватиме для багатьох доль окремих людей. Адже запропонований закон в частині відповідальності яскравий приклад розправи Системи над Людиною.
Тепер, якщо випускник Вищого Військового Закладу Україну не відслужить 5 років в Збройних Силах, то змушений буде заплатити за 5 років навчання. Рахується рік за рік-відслужив 2, а 3-н
