neznanijbrat

українська мафія

16 Oct 07 10:24:52 GMT

перша частина фільму про українську мафію і про те, як Р.Ахмєтов створив свій капітал.

http://depositfiles.com/files/2066066

Націоналізм.

20 Sep 08 14:33:26 GMT

Схильний до того, щоб називати себе
патріотом, а не націоналістом.
Але, це питання лише термінолонії.
До БЮТівської акції "Український прорив"
я скептично ставився до померанчових.
Потім, в мене виникло бажання працювати для своєї країни.
Це підтверджують численні мої розробки.
Приєднання моє до БЮТу мотивується саме
продовженням програми "Прорив".

Багато науковців вже виїхали за кордон.
Сам дивуюсь, чому я в Україні.
Пропозицій - не міряно.

Я хочу працювати на систему, хочу бути патріотом.
Але, як на неї можна працювати, коли вона
тріщить по швам?

Як розуміти те, що коється зараз у політиці?

Це створює ризики того, що все зроблене мною
для системи, і я сам, стане непотрібним.

Я не питаю - хто винен? Я хочу знати - що робити?
Я хочу, щоб Україна була сильною державою,
щоб люди любили її ...

Моя думка
Бєлошенко Микита

Румуно-Молдавська атака на Україну.

30 Jan 07 18:55:54 GMT

Румунсько-Молдавська атака на Україну.

Румунія відома своїми територіальними претензіями на о. Зміїний перейшла знову в атаку. Тепер у неї є союзник Молдавія,-у них спільна мета повідривати шматочки української території. Поки центральна влада сформована на зраді та підкупі займається оформленням своїх вигод конфлікт навколо Румунського та Модавського кордонів з Україною набирають все більше обертів та серйозності.

Російська криша регіоналів та європейські цукерки для нашоукраїнців дещо змили з виду проблемні моменти відносин на кордонах з Румунією та Молдавією в районі дельти Дунаю та навколо острова Зміїний. Та поки ті хто мав би захищати інтереси України відриваються від народу своїм нестримним бажанням насититись завдяки направлянням державних коштів кожен на свої «фірмочки» та все більше налягаючи на того хто слабший і муляє очі-шлях недружнім зовнішнім інтересам щодо України відкритий.

Для прояснення про що мова трохи історії:

Після знаходження Нафтових родовищ навколо острова Зміїний , останній став серйозною спірною територією. 16 вересня 2004 року Румунія офіційно звернулася в міжнародний суд ООН в Гаазі щодо розмежування кордонів та статусу острова Зміїний. Румунська сторона наполягає на тому що Зміїний є скелею і відповідно право на територіальні води навколо нього Україна не має…

В цьому конфлікті їм допомогла і Москва, віддавши всі документи щодо радянсько-румунського кордону, зроблено було це під час Тузлинської кризи. Кремлю вигідна така ситуація, оскільки це заморожує видобуток нафти українською стороною…

Поки владна верхівка України, зайнята всеціло діленням наслідків виборів та спорами хто менше обманув громадян, вже давно забувши про існування ще чогось крім самих себе… В наступ на Українські території вирішила включитись і Молдавія. Побачивши слабість України під час Придністровської кризи та з’ясувавши для себе позиції Росії щодо України вирішили залишити прикрите Москвою Придністров’я в спокої та взятись за Україну.

Молдавія на цьому фоні вирішила приєднатися до відбивання в України річкових каналів дельти Дунаю. Дивним чином пересуваються кордони так, що придатні для проходу великих кораблів канали опиняються на молдавській території . На момент розпаду СССР лінія кордону між Україною та Молдовою на місцевості не була визначена. Молдова аргументувала ситуацію на свою користь тим, що з 1940 року внаслідок природних процесів змінилося русло річки Прут, і тому частина берега Дунаю в районі Джурджулешти тепер належить їй.

Детальніше про цей конфлікт з Молдавію описано тут: http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=vi...

Використовувати екологічні наїзди задля своїх економічних інтересів це не нове і для румунської сторони-вони постійно звертались в міжнародні інстанції з вимогами припинити будову та розчистку каналів українською стороною і поки тривали спори Україна несла збитки.

Зокрема постраждало державне підприємство «Дельта-Лоцман» Мета, дата заснування, про власне це підприємство та про його участь у конфлікті тут:
http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=vi...

Як Заключення хочеться запитати в того, хто прочитає це запитання:
Та коли вже в Україні, буде власне українська влада з українським обличчям, що не обдиратиме податками та не виганятиме на заробітки закордон своїх громадян, а захищатиме їх та створюватиме умови для розвитку як духовного так і матеріального…? Бо все від цього починається в Державі та її здатності захищатись.

Задунайська Січ 30 січня 2007 р.

Де краще жити: в Росії чи Євросоюзі?

21 Jul 07 08:42:47 GMT

Пропоную всім бажаючим проголосувати на моєму сайті
http://roman77.intway.info
В якій з країн Ви б хотіли жити - в Росії чи Євросоюзі, якщо би для того було б достатньо заплатити невелику суму.

VІ. НАЦІОКРАТІЯ

04 Mar 07 21:20:59 GMT

Микола СЦІБОРСЬКИЙ
НАЦІОКРАТІЯ

VІ. НАЦІОКРАТІЯ

І. ІДЕОЛЬОҐІЧНІ ПІДСТАВИ НАЦІЇ

Український націоналізм змагає до створення політичного, соціального та господарського ладу самостійної Української Держави на принципах націократії. Для з'ясування внутрішньої суті й устроєвих форм націократії та її відмінностей від інших політичних устроїв, ми переглянемо по черзі головні програмові засади українського націоналізму, ідеологічних підстав нації та тих законів, що нею кермують, починаючи.

Ми вже в основному пізнали, як трактують націю й державу різні політичні течії. Нагадаємо коротко ці різниці. Отже політична демократія, хоч і визнає націю, своїм раціоналістичним світоглядом позбавляє її духових первнів, надміру матеріалізуючи її єство; в самій державі сучасна демократія - ставляючи в основу своєї ідеології звульгаризований лібералістичний культ особистості ("ціль всього - людина!") - бачить лише технічний середник задоволення потреб суспільства й його основного атома: окремої людини. Соціялізм і комунізм, засадничо заперечуючи націю й державу, уважають їх за переходову історичну (і "сумну"...) необхідність, що в будучому буде заступлена бездержавно-інтернаціональною організацією суспільства й космополітичною нівеляцією всього людства. Новітні націоналістичні рухи (фашизм і т.д.) добачують у нації абсолютні цінності, що приймаються за непорушні догми, а державу ототожнюють із самою нацією, як органічну форму її існування.

У свому відчуванні та розумінні нації й держави, український націоналізм споріднений з останніми рухами. Для українського націоналізму - Українська Нація є вихідним заложенням чинності та цілевим означенням усіх його прямувань. Він розглядає націю не як механічний збір певної кількості людей, пов'язаних лише спільністю території, мови й матеріальних інтересів, лише як найвищу органічну форму людського співжиття, що при всій своїй зрізничкованості має власний неповторний внутрішній і духовий зміст, творений від віків на підставі природних властивостей даної людської спільності, її моральної єдності та стермліня здійснювати свої власні історичні завдання. Не самі матеріальні підвалени існування, лише насамперед дух і воля нації постійно проявлювані в її творчості й змаганнях, є підставовими чинниками її життя й сили, надаючи їй питоменний, відмінний від інших націй, зміст й характер. Отже націоналістичне розуміння нації (у відмінність до ідеологій демократів, соціалістів і комуністів) ґрунтується на спіритуально - волюнтаристичному світогляді, себто такому, що головними підставами й двигунами життя нації уважає її дух (ідеї) і волю до творчості та боротьби.

Противники українського націоналізму люблять його світогляд ставити в "лапки" і доводити його "ненауковість". Мовляв - він опертий на метафізичних заложеннях, відриває поняття нації від реального життя й обертає її в якусь уроєну містику... Так, безперечно, не є; націоналістичне розуміння нації не перетворює її в якусь абстракцію, що стоїть поза людьми, їх життям і інтересами. Навпаки, - воно надає їй значіння найголовнішої реальної підвали духового й матеріального життя, що об'єднує й окремих людей, і їхні інтереси. Власне, ідеологія націоналізму дає йому спроможність тверезими очима дивитися на світ, на всі його різноманітні явища та бачити весь неприхований зміст тих життєвих і моральних законів, що на них лише й може бути оперте здорове існування Української Нації.
На щож вказують ці закони, в стислих питаннях нації? Насамперед на те, що кожна нація безнастанно побільшує свої духовні та фізичні сили, перебуваючи в стані невпинного зростання. Коли ці вияви не проявляються, то це є доказом, то дана нація вже перебуває на шляхах упадку та деградації. Відповідно до цього зростання, перед кожною нацією стає завдання здобуття тих загальних засобів, що для свого насичення й скріплення вимагає її організм. До певного часу ці середники здобуваються інтенсивним використанням внутрішніх ресурсів, але врешті приходить пора, коли вони стають невистачаючими. Тут проявляється своєманітний закон усякої інтенсифікаії коли в певному моменті пропорція вложених зусиль не дай вже відповідного еквіваленту, бо останній все зменшується. Тоді перед нацією стає питання: або самій спиняти свій розвиток, або шукати зовнішніх, екстензивних, середників виладовання своєї розгонової енергії. Ніяка здорова нація не піде на самообмеження; вона шукає поширення назовні, і тут на своїх шляхах стрічає інші нації, штовхані однаковими, але суперечними їй, завданнями та інтересами. Так твориться явище, що його називаємо імперіалізмом.

Національно-державницький імперіалізм - це неминучий прояв історії. Він постійно ділає, без огляду на внутрішні політичні устрої державних націй, що змагаються між собою за протилежні інтереси. Демократично-пацифістичні й соціалістичні теорії, що пояснюють імперіалізм недостачею "розуму" в людей, діянням "стихій руїни", або впливами "націоналістичної буржуазії" - не витримують ніякої критики. Бо імперіалізм, беручи його в широкому розумінні постійних суперечностей інтересів і боротьби за їх здійснення, позначає всі без виїмку історичні періоди існування людства. Життя має свої закони - зовсім протилежні туподумним міщансько-обивательським світоглядам. Їх теорії, що зводять спокій до рівня ідеалу й добачують у ньому єдину можливість "поступу", кваліфікуючи кожне змагання за регрес і вияв "руїнницьких сил" - в найменшій мірі не відповідають правді життя та його твердій філософії.

Як у фізіології життя чергується із смертю, а відпочинок організму з його активністю (накопичення й витрата енергії), так і в суспільному житті періоди рівноваги й спокою заступаються періодами порушень і боротьби. З того циклічного чергування явищ життя витворює свої "генеральні" напрямні, що, мимо ілюзорних переривань і зигзагуватості, творять загальну лінію розвитку. В цьому процесі не важко добачити чисельні приклади, коли довгі періоди спокою спричинювали занепад, тоді як війни ставали фактором поступу. Націоналізм усвідомлює собі й творче значіння миру в певних умовах, одначе це не засліплює його розуміння підставових законів існування націй і їх відношень між собою, що базуються не на уроєних мріях про "згоду" "братерство" й пацифізм, лише на неминучих противенствах.

Пацифістичні демократи добачують можливість вічного миру в майбутньому морально-духовому перероджені людей, що виключатиме всяке змагання; комуно-соціалізм фальшиво твердить, що сучасний національний поділ світу належить: до історичної категорії - в будучому нації зникнуть, а з ними і причини міжнаціональних противенств. Ці теорії заперечує історія й дійсність. Трансформація рас і антропосоціологія вказують, що внутрішньо міняють, або цілком зникаючи, раси та їх етнічні вияви витворюють на своє місце нові етнічні колективи, що їх розвиток йде не по лінії нівеляції, лише навпаки - діференціяції, зріжничковання. Цей процес не лише не спинився, але ще посилився в нашу епоху у вигляді прагнення навіть найменших народів до національної емансипації. Вислідом цих прагнень і е сучасне явище націоналізму, що набирає вже світового значіння. На етнічно-національний поділ людства впливає незбагнений закон світобудови, що з безмежно великої різноманітності складових елементів життя - творить його величаву суспільну гармонію... І чиж можна думати, щоб цей, ділаючий із глибин тисячоліть, закон був змінений приписами спекулятивних марксівських та інших теорій ?!. Будучність може колись змінити конструкцію суспільства, але годі думати, щоб ці зміни здійснилися у вигляді запровадження світової однозгідної й одномовної космополітичної комуни... Одвічні побудники життя лишаться тими самими!..
Сама можливість переродження людської психіки - як це собі уявляють різні псевдогуманісти - є не лише нереальною, але й аморальною супроти цілої природи людини. Остання творить із себе складний комплекс свідомости, індивідуальних духових рис, інстинктів, побуджень, почувань і нахилів. В ній зосереджується сумарна сукупність "добра" і "зла", а в цій сукупності первні сили, почуття пристрасти, інстинкт боротьби є одними з найголовніших. Цього не можуть збагнути гуманістичні фантасти, що схильні приписувати "розумові" виключне значіння та уважають людину за вродженого носія самого "добра", що "псується" лише в наслідок побічних впливів і соціальних умов... Заперечуючи в цей спосіб фізіологічні й психологічні бакени, вони нищать в людині те, що поруч розуму, надає їй життєву стійкість і імпульси до творчости - її інстинкти. Розум і суспільна організація справді повинні ставити тверду межу шкідливим виявам цих інстинктів. В цьому й полягає змисл соціальності людини. Але спроби їх цілковитого знищення е утопійні та навіть шкідливі. Бо коли б навіть таке духове "спацифіковання" людей здійснилося, то від того не ущасливилося б саме життя... Бо ж чи справді його зміст, глузд і радість полягають в самому абсолютному спокою, з безтурботним сірим животінням із дня на день, в запровадженні якогось всесвітнього "санаторія" з мільярдами анемічних євнухів на землі?!.

Рівноділаюча творчого життя складається з елементів добра й зла, з напруження й відпочинку, з поразок і перемог, з втрат і надбань, з жертвенних шукань і радісних, хоч і важких, здобутків... Основою існування є противенства, боротьба і сила.

Виходячи із спіритуально-волюнтаристичного світогляду, український націоналізм сприймає власну націю за найвищу, абсолютну Ідейну й реальну цінність, видвигаючи гасло: Нація понад усе! Націоналісти хотять бачити Українську Націю великою, потужною, могучою й щасливою. Розуміючи підстави її існування, вони змагаються за створення для неї таких реальних умов, що могли б найкраще забезпечити її стійкість у сучасних і будучих змаганнях. Для цього вони мобілізують творчий дух і діючу волю нації, означуючи на основі їх її шляхи в прийдешність.

Висновуючи свій світогляд із єдино-правильного відчуття й зрозуміння законів, що кермують долею нації, український націоналізм протиставить його всім іншим світоглядам. Ідеологія націоналізму є суцільна, неподільна, войовнича й непримирима; її немислимо узгіднювати з іншими ідеологіями. Український націоналізм знає, що із природи своєї всяка національна ідея й національний інтерес є запереченням ідей та інтересів. Виняток із цього правила буває або тоді, коли дана національна ідея та її інтереси не можуть протиставитися іншим (тоді вони улягають чужій силі...), або коли між ними немає безпосередньої спірної стичності (тоді можлива згода, основана на обопільному егоїзмі й пошануванню сили другої сторони). Тому свою ідеологію націоналізм будує на максималізмі, здоровому егоїзмі, любові до свого, нетерпимості до ворожого й активизмі, здатному бути залізним тараном для розторощення чужої сили, що схоче станути нації на перешкоді.

В обранні засобів визволення Української Нації, націоналізм не обмежує себе ніякими "загальнолюдськими" приписами "справедливости", милосердя й гуманізму, уважаючи, що вони можливі до здійснення тільки в умовах, взаємності. Натомість, прийняті абсолютно й застосовані до ворогів - вони часто стають джерелом внутрішнього розкладу й причиною національної поразки. Все те добре, що добре для блага, сили й розвитку моєї нації; все те зле, що цю силу й розвиток послаблює - це основна заповідь ідеології українського націоналізму.

Як бачимо, ідеологія націоналізму є наскрізь реальною, вона відображує в собі накази національного існування й присвячує себе єдиній Великій Меті: - Службі Самостійній Соборній Нації!

Синдром «заручників» в українців.

01 Mar 07 23:30:09 GMT

Синдром «заручників» в українців.

Розкол на проєвропейську та проросійську частину України сьогодні є наслідком психологічного ефекту заробітчанства в першу чергу, а вже потім історичного і мовного фактору.

По суті, українці стали заручниками цього способу життя: Європейські заробітчани хочуть стати як їх роботодавці, а Російські заробітчани відповідно як їх роботодавці, тому і кожен по своєму бачить краще життя…Якщо ми хочем таки зберегти нашу Державу на Карті Світу, то треба докопуватись істинних причин незгод всередині країни та спробувати зрозуміти один одного.

Ні для кого вже давно не диво, що значна частина українців живе заробітками в інших країнах: Правобережна-в Європейських, Лівобережна-в СНГ. І їх кількість є досить значною, щоб впливати на всі життєві лінії України. Та вимога в них одна найосновніша на сьогоднішній день-підняти якість умов проживання в Україні хоча б приблизно до того рівня, що є в інших.

Та нажаль, побачене закордоном не йде на користь Україні, як приклад правильнішої організації, а створює масу проблем. І стається це тому, що замість вирішення й так багатьох своїх проблем, притягуються чужинські. Мабуть хочеться показати країнам-роботодавцям, що можуть вирішити те, що хазяям не під силу?

Чому не сказати:
хай росіяни самі розбираються з антиросійськими настроями в Світі (яка Україні різниця НАТО, ПРО-нас туди ніхто й так не бере), а Європа хай сама розбирається зі своєю залежністю від енергоносіїв (окремо вони нібито не повністю залежать від Росії, а в цілому-монополія РФ).

При таких суспільних настроях від Держави вимагають дружби з країнами-роботодавцями. Насправді ж, для інтересів держав таке поняття, як дружба чи недружність мають інші значення, ніж при застосуванні цих термінів до людини. Цими поняттями характеризується в першу чергу рівень існування контактів між державами, та аж ніяк не їх ставлення одна до одної.

Здається, що такого, в цих намаганнях полегшити долю заробітчан, та реально виходить катастрофа. Бо за полегшення в одному, приходиться платити частиною Державності. А далі придумуються нові труднощі, вже навмисно, і все, українська влада під каблуком, треба ж їй якось хоча б частково зробити вид виконання обіцянок… Значною мірою синдром «заробітчанства» впливає і на культурні цінності. Своє, Рідне починає вважатись пережитком минулого, що немає реалізації сьогодні. Це є наслідком того, що оскільки значна частинна культурних цінностей прив’язувалась до держави, то відповідно відсталість її теж відбивається на Культурі.

Так, економіка країни значно прибавляється валютою внаслідок масових заробітків. Та ці прибутки ніщо, порівняно з втратами, від незадоволення попиту українськими виробництвом. Ці гроші повертаються туди ж, як плата за хороші іноземні товари. Звісно, вина в основному тут лежить на бездарних власниках ресурсів в Україні, а не на людях, що не хочуть, як раби, горбатитись за копійки для їх надприбутків. Характерною рисою є також «тримання» цих грошей, їх не пускають в оборот. Все закінчується на нерухомості в яку поголовно вкладається зароблене. Будівельні матеріали на сьогодні є найбільш дохідним видом підприємницької діяльності.

Та в будь-якому разі судити цих людей не можна, адже все що зароблено-це тяжка праця і фізично і морально. Ніхто там не отримує лікарняних і успіху добиваються хіба ті, хто по своїх пройшлися, а решта ж знає, що знаходяться постійно в рамках. Живе і процвітає за таких умов митниця, низькоякісні базари та повальна корупція чиновників. Це вже ніхто й корупцією не називає-а дохідними місцями. Про демографічну ситуацію нема чого говорити та про те, яке це навантаження для близьких-все й так ясно. В додаток можна виділити відірвання від реального стану речей та, через ефект очікування, зауваження тільки негативних речей на Україні, і навпаки-знаходження у всьому хороше закордоном.
Якщо, все ж, хтось захоче оцінити роль цих людей в теперішній ситуації на Україні, то не забудьте згадати, що вони змушені миритись з приниженою гордістю та вдавати дружбу з неприємними особистостями. Та все це, через кусок хліба, та щоб не опинитись бомжом на вулиці, оскільки в Україні, всі умови для задоволення цих потреб, знищенні бездарними і корисливими людьми, що дорвались до влади.

І ще одне. Сама собою така ситуація не вирішиться, або тільки негативно для України.
Якщо все так і продовжуватиметься ми станем банановою країною: постачальником дешевої робочої сили з маріонетковою владою. Тенденція явно йде в цю сторону.

То ж, може варто таки задуматись, як краще побудувати життя у власній Державі, а не як би то догодити іншим, щоб легше в них зароблялось?

Українці! Ніхто крім нас, Держави нам, не побудує!

Статтю опубліковано у «Вільній Україні»: http://www.freeukraine.com/2007/03/01/sindrom-zaru...

Відкриті очі на Політику 2007 в Україні.

28 Feb 07 15:07:02 GMT

Відкриті очі на Політику 2007 в Україні.

Пора вже поглянути на всі ці політичні шоу так як це воно є, а не як нам пробують це представити.
Боротьба технологій на Парламентських Виборах замість ідей, привела до влади тих самих людей, які вже всім давно обридли своїм нічогонеробством для Народу, Ще й не бракує наглості, після розіграних карт проєвропейського та проросійського напрямків, казати бачили очі що купували, а тим, хто проти, відводять роль невизначених пріоритетів. Нібито все одне треба тільки з них вибирати, а насправді, що ті до Європи, що другі до Росії ніякого стратегічного плану не мають-лиш чекають сигналів. По партіям це виглядає так:

«БЮТ»-авторитарна організація, що сильно залежить від популярності однієї людини, продавали місця в партії задля підняття чийогось престижу в відповідному середовищі. Впливу на стратегію і курс БЮТ-у це не мало через авторитарний механізм управління. Імперативний мандат для депутатів місцевих Рад прийнятий спільно з Регіонами є свідченням продовження цього курсу. При чому мало зауважили той факт, що до Рад різних рівнів депутати обирались окремо.

«Наша України»- честолюбні бізнесмени тепер бюрократи-як хотіли зайняти місця тих, що тягли з них гроші так і зайняли. тепер відстоюють це право вдержатись при цих теплих місцях...

«Регіонали»-угрупуваня, що займається політичним кришуванням олігархічних схем обдирання народу, без права на помилування-стережуть непорушність монополії відповідних кланів. Виїхали на амерекано-російських технологах, що вміло розіграли штуку з проросійською орієнтацією.

«Комуністи» основуються на 3%-ому електораті населення України, такі є всюди. Явно виконують волю Москви, виступають проти всього українського-провіряють реакцію українського суспільства на це, потім у пом’якшеній формі, це просувається вже через всю антикризову коаліцію, що значно зобов’язана Кремлю за підтримку.

«Соцпартія»-безідейна партія, яким на всіх начхати, головне для них зберегти свої бізнесові структури недоторканими, представляють себе за великих знавців законодавчих і суспільних справ -а насправді деруть гроші і продаються за хабарі як ніхто інший…Очевидно, що тільки моментами можна найти спільні з народом України, і то як показує досвід, доводити до кінця ці справи як правило ніхто не хоче. Виняток становить хіба що прийняття закону про Голодомор, та й то в дещо дивному вигляді. Інші ж національної ваги питання залишаються без уваги та вважаються другочерговими.
Решта політичних бійок-це за владу. Основне сподобатись усім і очорнити опонента за будь що. І відбувається це все на фоні закріплення Реваншистської влади, яка стала владою поза народом, використавши зраду Мороза.

Через таку політичну ситуацію нашу країну вже давно списали з рахунків реально спроможної вирішити щось держави. І мова навіть не стоїть про викидання нас з участі в загальноєвропейських та світових процесах, що стосуються оборонної, енергетичної та торгівельної безпеки. Це вже як належне сприймається, що найбільшу в центральній Європі державу Україну ніхто до уваги не бере і навіть тоді, коли це напряму її стосується. А мова йде про повну нездатність захищати та вирішувати питання українців, що перебувають закордоном. Вся увага прикута до постійного ділення «дохідних» посад, а справами займатись ніколи.

Про внутрішній ситуацію в країні внаслідок постійних конфліктів між тими, хто закривши очі від щастя, випустив всю владу з рук, але відчувають в собі ще сили, і тими, хто її зараз пробує узаконити повністю під себе, багато розповідати не буду. Забагато песимістичних думок буде. Задля справедливості досить сказати, подивіться на Суди, МВС, МНС, МОУ, МОЗУ,… і слів багато з’явиться та всі нехороші.

Зважаючи на участь у Президентській кампанії тих областей, що скидали з посади оголошеного переможцем Януковича та вимагали покарання за фальсифікації його поплічників, закономірною є теперішня економічна і соціальна давка на ці території. Треба ж якось гроші відбити, що через норовливий гонор майданщиків довелось потратити на Реформу та Соціалістів для повернення у владу. До того ж, згадавши, під яким національними забарвленням відбувалось це протистояння, логічною є і приниження тепер всього українського та його значення для держави Україна переможною русифікованою групою.

Все це дуже гарно видно по звітах виконаної роботи по областях. Наприклад в Західних і Центральних областях України не було відремонтовано за державний кошт жодної школи, а на Лівобережжі сотні, десятки збудовано. Я звісно по радів би за цей регіон, та тільки все це російськомовні заклади освіти… Для кого ж тоді податки з українців збирають, може краще зразу відправляти всіх на навчання в Росію і не тратити лишніх грошей на міністерство з непідходящою назвою України? Можна багато ще такого згадувати по іншим міністерствам, та загалом система зрозуміла-Правобережжя кинуте на самовиживання.

Звісно політичних шоуменів це не зачіпає, в них своє середовище існування, відмінне від всіх інших.
Єдиний кому незручно в тих іграх, це Ющенкові-він ворогів полюбив, своїх покарав за нерозумність, от тепер в нього всі все забирають, а йому нікуди й звернутись… А всім решта учасникам «Політичного двору» добре-вони себе не обділять, а не обділятись є з чого-Бюджет України. Та тільки хвилюються інколи, чи часом не забагато вже придавили народ, забравши в нього всі можливості створити нормальні умови життя. Та на цей випадок є маріонеткові суди, прокуратура, міліція і неміліція, медіа та саме головне гроші, яких в народу нема, а в них є… І байдуже їм, що там теж люди з недепутатів служать, бо підпанків завжди хватало в будь-які часи. Своїми постійним нехтуванням інтересів народу та бажання його вчити як жити та працювати для і на них політ-бізнесмени майже повністю зруйнували довіру до європейських демократичних моделей управління державою. Так, зараз потрібні радикальніші і жорсткіші моделі управління державою, щоб вивести її хоч приблизно до рівня Європи. Та є проблемка, як привести до влади тих, хто справді представлятиме інтереси Народу України?

Я не буду спорити, що для когось це добре, розумію, багато хто заробляє гроші на політиці. Та не бачу також ніякого добра для України в цілому від цих веселих політичних баталій. Як в цьому нас постійно переконують, кажучи, що це нормально для розвинутих країн. Може вони і в розвинутій країні живуть Аля-Банкова, та решта носить назву Україна зі своїми реаліями розвитку.
І якщо не хочуть звертати уваги на це, то так само і їм аукнеться…Для скептиків зауважу: Підходящого часу, щоб скинути чергове ярмо з Народу не буває! Завжди здаватиметься, що є кращий час, але виникають все нові обставини і знов те саме…

Що ж, може все, що викладено вище-це і не весела стаття, та це реальність, і не циркова як для політичних шоуменів, а життєва для простих людей. Але завжди краще бачити і знати, що діється, а не купуватись на опозиційну рекламу та владну монополію, і потім зі здивованням відчувати наслідки на собі. То ж, відкриймо свої очі та не боячись погляньмо на них, не на Сонце ж дивимось…

Українці. Не даймо себе знов обманути та втратити шанс на кращу долю-вірте, наш час таки настане!

Оригінал статті опубліковано у «Вільній Україні»: http://www.freeukraine.com/2007/02/27/vidkriti-och...

Сотий раз про ОУН-УПА…

25 Feb 07 22:19:08 GMT

Сотий раз про ОУН-УПА…

Не тому що надоїло слухати брехню(для цього по іншому писати треба), а тому що не чують правди ті, кому по крові належить її чути…

В чому ж різниця Повстанської армії від бандитизму в якому звинувачують їх окупанти і їх «папуги». Бандитизм в усіх державних устроях є бандитизм, не залежно який цей лад. І відповідно має ознаки які його характеризують в усіх цих режимах. Так що ж це таке той бандитизм- це, де мета є збагачення за чужий рахунок, це маскування під не порушників закону, і засоби досягнення мети, що завдають шкоди іншим особам. Отже бандитам всерівно яка Держава, вони признаватимуться у вірності будь-якій, тільки щоб справляти враження добропорядних громадян. Шкоду заподіюють тим кому можуть-слабшим, а перед сильнішими присмикаються і залагоджують справи хабарами. Засоби вибирають такі, щоб не знищити ворога, а залякати та експлуатувати.

Усього цього навіть близько нема в УПА :
Починаючи від святої віри в Ідею Незалежної України! Та Готовність іти на смерть за нагороду-чисту совість та Славу Героїв України!
Закінчуючи засобами досягнення цілі-це знищення Ворога України та звільнення українського народу від ярма, незважаючи на силу ворога(ОУН-УПА боролись з усіма москалями, німцями, поляками, чехами, словаками)!
Це все кардинально відрізняється від ознак того ярлика, що чужинці намагаються навішати на образ вояка ОУН-УПА.

Частково розуміючи, що тільки таким способом, дискредитувати діяльність ОУН-УПА повністю не вдасться, активно пропагандувалась причетність до злочинів, які були скоєні іншими чи викручували дійсність. Для комуністіків брехня, сказана задля світлого майбутнього, була кращою за правду, от і не гребували застосовувати цю тезу. Наслідки цієї облуди дають про себе знати й досі.

Та чи ж годиться жити з постійним відчуттям, що не знаємо правди про своє минуле?

Хіба ж добре виглядатиме, як спитають а хто такі вояки ОУН-УПА, а Ви, крім комуністично-російської інформації не знатимете, що відповісти, але відчуватимете, що є інша думка, тих хто знає..? Чому ж самим, своїм розумом, не дослідити це питання і не зробити своїх, а не розжованих і зарекламованих висновків..?

Адже, про можливість і бажання українців мати свою власну Державу інші країни, у відносно недалекий період історії від часу 2-ої Світової, взнали саме від Ідеології бійців ОУН-УПА. Звідси і формувались уявлення про існування на карті Землі такого народу, як українці зі своєю мовою і культурою. Тому від ставлення офіційної влади України до таких людей залежить імідж Держави і нікуди від цього не дітись.

Коли ж державні структури, відкрито чи приховано нехтують пам’яттю Героїв України, значить є всі підозри вважати, що вони в своїй діяльності керуються цінностями, які є чужими українському.

Від спроб, дискредитувати, викликати несправедливу ненависть чи привести до забуття подвигів вояків ОУН-УПА , неодмінно постраждає і понизиться рівень Української культури. Станеться це тому, що діяльність УПА несла в собі значну частину українських традицій. Завдяки ОУН-УПА вдалось зберегти надію на відродження давніх українських свят, мови, української церкви,… Спробуйте-но вирвати з Кобзаря всі твори присвячені подвигам козаків, які містять в собі антипольський, антиєврейський чи антиросійський зміст… Що ж залишиться? Історія є така як є, хтось на когось нападав, хтось захищався…, різне було. Та своїх забувати не годиться, а тим більше міряти мірками теперішнього часу, але оцінку треба давати з розумінням подій того часу.

Соціальні умови в яких опинились Ветерани УПА є жахливими. Очевидно що теперішніх пенсій та регіональних пільг не досить для лікування всіх ран та наслідків тяжкої боротьби з безжальними системами: німецьким і радянським фашизмами.

Та ще більш дратує несправедливість: Ветерани ОУН-УПА чесно виконали свій обов’язок перед Батьківщиною, захищали її, втративши все, а шана їх вбивцям і катам та запроданцям, що здавали своїх задля вигод від окупантської влади…
Чи не єдина справжня підтримка для колишніх вояків ОУН-УПА, що пройшли майже всі кола земного пекла-це родичі і друзі. Та незважаючи на всі проблеми, ці люди не ламаються і не зломляться ніколи-така вже їх доля. Віра в Незалежну Україну в колишніх вояків ОУН-УПА не пошатнулась навіть тоді, коли за назвою така(Незалежна Україна) не признала їх. А гордості їм, за покладенні ними і їх товаришами життя, додає, хіба що невмируща пам'ять людей в тих областях України, де вони боролись за Вільну Велику Україну.

Для мене особисто, справи національної гордості є вищими за будь-які економічні вигоди. Тому і не сприймаю другоплановості проблеми з надання гідного статусу Ветеранам Української Повстанської Армії. Думаю, це не просто справа честі для патріотів, а й необхідність віддати справедливу шану Борцям за Незалежність України. Хтось може і скаже, що краще зараз турбуватись за економіку, а ще хтось скаже, що давайте просто забудем. Але це для інших, тому то вони й інші, всі однакової думки не можуть бути. Ці інші не повертаються з еміграції при можливості, але як вже казав-це інші…

Тільки правда і спільна мораль, при оцінці того чи іншого явища, здатні побудувати мости між так званою лінією поділу України на українську та колишню радянську. Особливо це актуально і гостро в питанні відношення до ОУН-УПА.

То ж, не варто забувати своє правдиве минуле в угоду сьогоднішнім обіцяльникам щастя. ОУН-УПА -це Славна сторінка нашого минулого і забути про це ми не маємо права.

Звісно, це не все, що хотів сказати, але думаю й цього досить, щоб розбудити інтерес до ОУН-УПА в плані визначення правдивої оцінки цього Повстанського Руху.

Пильнуймо нашої пам’яті українці!
Героям Слава!

Конституційний Суд. Чому він не діє?

06 Feb 07 23:35:40 GMT

Конституційний Суд. Чому він не діє?

Дістали вже ці звернення Президента в Конституційний Суд? Чому він сам нічого не робить, а надіється на рішення якогось суду? Невже він особисто не знає що Конституційно, а що Ні, який же він тоді Гарант? Порадився з ким вважає за потрібне і вперед діяти, а не чекати рішення суду. Чому згадує нащо президентські повноваження, лиш коли в нього їх вже забрали. Зокрема у випадку з залишенням без фінансування Міністерства Закордонних Справ, чому винних не покарали хоча б штрафами?

Думаю такі питання задавав собі не тільки я.

Чому звернення до Конституційного Суду є безглуздими?
Та тому, що:
По-перше, Конституційний Суд може справді щось вирішити, тільки якщо обидві сторони домовляться виконувати його рішення, а суддівський склад буде справді непідкупним та прийматиме рішення на основі спільно обумовлених правил, якими мала б бути Конституція.

Але оскільки спір іде саме за Конституційність чи не Конституційність рішень, то тоді видається смішним цей Суд, оскільки неможливо визначити за якими справді правилами Судити.

Нібито виходом з такої ситуації є віднесення до компетенції цього Суду визначення правильності процедури прийняття рішення. Але як показує практика, в Зазіханнях на Конституцію містять і відповідні зручні для цього зміни до процедури.
Тому і таким чином правди не знайти, оскільки всі спори зведуться до визначення який порядок прийняття рішення є правильним. Тобто хто докаже чия Дата в Календарі є Конституційнішою від вказаної опонентом, той і мав би виграти. Але тут вічна проблема, бо кожен безапеляційно стоятиме на своїй даті..Отож як не крути, Політичний судовий орган, який мав би встановлювати якісь загальні правила ведення боротьби, не діє-іде політична війна за законом джунглів…

По-друге, хто і яким чином забезпечуватиме виконання рішення, якщо таке з горем пополам таки об’явиться?:
Доручити це переможцям?-Буде таке саме протистояння як і було, знову звернення і так далі.
Доручити незалежній третій стороні?-Таких в Україні нема, все під чиїмось контролем. Хіба в ООН звертатись, але тоді і в суд ООН подавати треба було.
Зобов’язати виконувати, а то що?- Політичне банкрутство? Якраз взяли і збанкрутували-під іншім приводами, іншими гаслами, іншими формами будуть знов ті самі люди.

Сподівання на те що хтось вирішить наші проблеми треба залишати цю думку ворогам. Зло процвітатиме, якщо добро не діятиме.
До того ж, хіба це морально спостерігати злочин і не запобігати йому через якісь пацифістські чи релігійні, демократичні чи ще якісь переконання посадовою особою, що взялась за це відповідати ще й в масштабах всієї країни.

Ющенко-не зрадь Майдан!
Не кидай своїх через свій пацифізм!
Не дай зашкодити Україні-не дай ворогам зліквідувати посаду Президента!

Тарасюк пішов через комуністичний закон про кабінет міністрів!

07 Feb 07 00:04:31 GMT

Тарасюк пішов через комуністичний закон про кабінет міністрів!

На мою думку це і є справжня причина його рішення про подачу у відставку з поста Міністра Закордонних Справ України. Та не стільки прийняття цього узурпаторського закону Верховною Зрадою, як пасивне погодження та нездатність щось протиставити Ющенком.

Тарасюк знав, що конституційного захисту в нього у вигляді особи, яка за законом є Гарантом Конституційного Ладу в Україні Ющенко, у нього нема. Крім паперово-теоретичного звернення в Конституційний Суд сподіватись йому на реальні захисні дії щодо свого звільнення не приходиться.

Тому і прийняв Тарасюк саме таке рішення, оскільки з новим законом про Кабінет міністрів, Верховна Зрада перебирає на себе право призначати нового міністра, що раніше робив Президент. І поки Ющенко роздумував над тим, як поторгуватись з Януковичем, в Україні появився б другий Міністр Закордонних Справ. Тарасюк опинився б в незручному, а Україна в смішному становищі.

Без існування цього майже скасовуючого посаду Президента Закону, поданого комуністами, незаконно відставлений міністр міг продовжувати виконувати свої обов’язки за згоди Президента. Паралельно звісно продовжуючи судові засідання по відновленню справедливості. Але не тут то було, Міністр Закордонних Справ-це не Прокурор, він має таки представляти владу в Україні. А оскільки Ющенко віддав владу колишньому опоненту по президентських виборах та тим фальсифікаторам, для протидії яким і було власне обрано Президента Ющенка, то Тарасюк таки змушений був піти.

Звісно тепер Зовнішньополітичний курс, зокрема його міцність, направлений на забезпечення національних інтересів поставлено під сумнів іноземними країнами. Цілком зрозумілими будуть тепер їх наміри домовлятись за Україну з Росією, оскільки Антикризовці постійно намагаються створити саме такі відносини. При чому навряд чи цьому негативному процесу допоможе той факт, що влада в Україні є відірваною від Народу і вузько замкнутою на інтересах великого бізнесу та корумпованих держслужбовців, що «заробляють» на простих громадянах завдяки своїм посадам.

Заява Тарасюка на прес-конференції про те, що він іде з посади через затягування Шевченківським Судом міста Києва з прийняттям рішення по справі відновлення його на посаді, було зроблено для зняття відповідальності за таку ситуацію з Президента.
Маючи багатий досвід, як Ющенко почергово забував про своїх соратників, вважаючи, що дав посаду і викручуйтесь як хочете, Тарасюк вирішив не чекати такої долі. Зокрема тої участі судді Маляренка, що оголосив те доленосне рішення про визнання виборів недійсними. І цю людину головний фальсифікатор Кідалов без жодного слова протесту «з’їв». Аналогічна ситуація і з Губернаторами, іншими посадовцями, які на мить повірили у можливість чесно працювати на Державний інтерес і коли згори вимагатимуть, прямо кажучи, брати хабарі, то Президент і його представники вищих чинів захистять їх. Але й тут не так сталось, всі ці люди були або підімнуті, або викинуті мафіозними структурами, яким владу подарували політики, починаючи від меморандуму і закінчуючи прем’єрством Януковича…

Отож, знаючи це все та бачачи чи маючи підозри що до саме такого стану речей, Тарасюк вирішив зійти з арени та одинаком не кидатись на амбразуру, поки за спиною будуть торгуватись…

Звісно Тарасюк, можливо і правильно зробив, що не вказав причиною свого відходу з посади відсутність реальної підтримки з боку Президента, але це всього лиш дипломатична сторона справи. Але Правду в таких випадках ховати не можна, інакше, навіть з благими намірами, можна сильно зашкодити.

Сховавши таким чином правдиву причину своєї добровільно-примусової відставки, Тарасюк зробив велику шкідливу річ-Дав право опонентам його проукраїнськості стверджувати, що Правда на їх стороні. Отож, не треба обманювати, навіть з хорошими намірами. А тим більше в таких справах…

Не покладаймо надії, браття українці!
І тоді, навіть випавша з рук зброя, нас ослабить тільки на мить, а не назавжди, поки знову її до рук не візьмемо.