Чий Крим за історією?
На це в московитів і їх служок одна відповідь: "земля крымская полита кровью русских и Крым никогда украинским не был". Те саме право кримських татар, генуезців, козацьких залог говорити до росіян останніми чогось забирається. Адже не русские освоювали пустку Криму, а завоювали його при Імперському розширенні. Амбіції якого не полишають як видно й досі.
Якщо ж взагалі про пролиту кров в прямому сенсі говорити, то навряд чи там російської буде в сумі більше, ніж крові інших націй. Росія Крим завоювала, тобто пролила немало не своєї крові. Та рахують тут її тільки в переможців. Тільки от чи така вже й "своя" вона була в Імперській армії Росії? Чи тільки русские там воювали?
Неважливо це для нових імперіалістів. Крим побув в складі їх Імперії і від того вони його вважають своїм. Та такий підхід передбачає і належність до Російської Федерації всіх колишніх республік СССР чи губерній Царської Росії, які теж перебували певний час в складі цих російських імперій. За них так само кров проливали, що своєю московити називають. Чого ж лиш на Крим претендує зараз Москва? Може одразу на всю Україну, а потім і на Європу?
В питанні освоєння території Криму Москва так само тільки свій внесок рахує. Причому зусилля інших собі записуючи. Найгучніше чути розмов про Севастополь. Місто створене для російського флоту, що там базувався і перебуває й досі. Таким чином накази царські про створення таких міст зрозуміло затіняють працю тих, хто їх втілював, носячи каміння і служачи на флоті для якого його будували.
Скажете, Львів також заснував Князь Данило Галицький і назвав на честь сина, але більше часу він знаходився в польських руках, ніж в українських і в цей час будувався. Та Данило засновував його на своїй землі, використовуючи в основному працю людей руських. Назвати ж Крим соєю землею в повній мірі, подібно, як це можуть робити українці по відношенню до Львова, будучи нащадками русичів(русинів), росіяни не в праві. Адже до приходу російської влади туди там вже було інше державне утворення.
Якого щоправда вже давно нема і тому нема й серйозних претензій. Справа не йде про осуд Росії за те, що завоювала Крим. Бо це можна пояснити убезпеченням від набігів звідти. Так само з Кримським ханством воювало і Козацтво і Річ Посполита, щоб припинити татарський промисел збирання ясиру і грабунку українських земель. Що було адекватною відповіддю Криму тих, що вважали себе господарями України.
Проте теперішній Кремль робить ставку на набуття нових територій Російською Імперією в той час, а не на захист. Це підходить до сучасної геополітики краще, пропонуючи росіянам тішитись причетністю до історичних завойовників. Що більш привабливіше і славніше виглядає для великоросів чим просто припинення набігів з Криму. Тобто момент розширення Імперії переважає над іншими при приєднані Криму до Росії.
Завдяки чому за певних умов є можливим ставити питання приналежності Криму до Росії, підживлюючи бажання повернути набуте, повторивши подвиги розширювачів меж Російської Імперії. Для цього, звісно, потрібно не помічати України, не вважати за серйозну Державу і взагалі тримати її за найгіршу в світі. Український народ при цьому має поставати "дурненьким" і "потребуючим опіки". Бо мовляв загнаний своє владою і сам нездатним вирішувати проблеми.
Тут вже питання історичного шляху Криму і попадання його до України є не просто перебігом подій, а й аргументом політики. І тим самим зобов'язана відповідати Україна, захищаючи не тільки своє право на півострів, а й цілісність кордонів. Наша Держава не вела завойовницьких війн, будучи сама завойованою давно, і лиш намагалась постійно звільнитись від окупантів. Тому ми можем сміливо дивитись в нашу історію, не боячись породити роздорних дискусій і відновлення старих образ.
Правильність відстоювання Криму Україною виявляється очевидною при порівняні з аналогічними ситуаціями в Світі. Тільки визнання існуючих кордонів забезпечує спокій в регіоні і настає він тоді, коли питання їх пролягання вирішуються. Україна не матиме спокійнішого і більшого розвитку державності, якщо не буде захищати свої кордони. Бо рано чи пізно всеодно прийдеться на них звернути увагу. Відмова тепер від активного захисту існуючих кордонів-це морока майбутнім поколінням по їх поверненню і пожинання плодів втраченого життєвого простору.
Невинними тут є ті, що захищаються від претензій сили встановити бажані для Імперій кордони. Лиш відсіччю змін існуючих меж держав, що здійснюється за правом "хто сильніший той і правіший", Світ не починає в стократ кривавіші бойні за життєвий простір. Бо тепер і людей більше і територія землі освоєніша порівняно з часами древніх розбірок за право осісти народам на певних територіях.
Перемога визвольних змагань по всьому світу і розпад Імперій приніс спокій. Його й треба берегти. Росія йде проти цього. Не видно щоб Велика Британія висувала претензії до своїх колишніх колоній, посилаючись на історію: "ніколи не було якесь місто індійським, бо було завойоване в Пакистану кров'ю британських солдат". "По-російськи" британці так само мали б говорити стосовно відвойованих територій, які зараз перебувають в США, від французів, що володіли територією Канади. І відповідно навпаки. Додати до цього Африку, Австралію? Іспанію з претензіями на Південну Америку?
Тому не історія Криму така надцікава Росії, а Кремль бачить в ньому здобич, яку він скоро буде здатен проковтнути. Як маленький, ще не підрісший звір, в якого паща не підходящого розміру, але що їсти буде в майбутньому він уже знає і приміряється. Третє покоління російських демократичних імперіалістів підростає і посилюється в нас на очах. Історичне відторгнення Криму від України-це дресирування старими совєтськими імперіалістами оцих нових.
Бо Крим хоч і був приєднаний до України за часів СССР і всупереч закону того самого СССР, але попав в Україну в часи Незалежності. І саме з цього часу потрібно вести відлік кордонів і України і Російської Федерації. Використання історії для пояснення намірів зростаючої сили і амбіції Імперських завдань, демонструє підхід Росії до історичного пізнання. Та Кремль, як відомо, не цурався таких методів ніколи. Як і не рахувався, засліплений ведмежим апетитом, зі зворотньою реакцією і виникненням зацікавленості як живеться людям на Кубані і Дону.
16 листопада 2008 р. 12:34